30.04.2021 Урок 29-30
Тема: Орфограма. Принципи української орфографії. Орфографічний словник.Орфографічна помилка. Літери на позначення ненаголошених е, и в корені слова
Орфографія (від гр.) – історично сформована,, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами»
Орфограма – це правильне (таке, що відповідає правилам або традиціям) написання, яке потрібно вибрати з ряду можливих.
Орфографічний словник — словник, що містить перелік слів у їхньому нормативному написанні та розкриває слова лише в аспекті їхнього правопису. Орфографічний словник є показником сучасного йому правопису.
Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їхніх частин. Орфографічне правило — це чітка рекомендація, що пояснює умови вибору єдино прийнятого, нормативного написання слова.
Орфограма — графічний знак (буквений і небуквений), який потрібно вибрати з ряду можливих відповідно до орфографічного правила.
Види орфограм:
• буквені: окрема літера, яку пишуть за певним правилом: верба, високий, осінь;
• небуквені: апостроф (м’ята, комп’ютер); перенос слів із рядка в рядок (від-да-ність); написання слів окремо (у книжці), разом чи окремо (у день народження, удень зустрілися), окремо чи через дефіс (По своєму ліжку простягай ніжку. Всяк мудрий по-своєму.).
Наслідком неправильного вибору орфограми і, відповідно, порушення норми літературної мови є орфографічна помилка.
Принципи української орфографії
В українській орфографії визначають такі принципи правопису: фонетич-ний, морфологічний, історичний (традиційний), смисловий (диференційний).
Фонетичний принцип правопису полягає в тому, що відповідно до нього точно фіксується фонетичний склад мови. Слово або його частина за фонетичним принципом пишеться так, як вимовляється в літературній мові. Основою для письма за фонетичним принципом є правильна літературна вимова – написання за цим принципом відповідають українській літературній вимові. На письмі відповідними буквами позначають звук, склад чи слово, що реально вимовляються.
В українській орфографії за фонетичним принципом позначаються:
– усі наголошені голосні звуки: па́рта, шко́ла, зу́стріч, пе́ра, ши́роко, лі́нія;
– ненаголошені звуки [а], [у], [і] та [о], крім того, що знаходиться в корені українського слова перед складом з наголошеними [у], [і]: доро́га, магази́н, буди́нок, підро́зділ, молоко́, ходи́ти;
– [о] після шиплячих: жовтий, звечора, чотири;
– [у] в словах парубок, мачуха, яблуня, яблуко, а також у дієслівному суфіксі -ува- та прикметниковому суфіксі -уват-: будувати, купувати, руйнувати, жовтуватий;
– префікс с- перед кореневими [к], [п], [т], [ф], [х]: сказати, спитати, стиха, сфотографувати, схилитися;
– групи приголосних звуків, що утворилися внаслідок спрощення: виїзний, обласний, тижневий, брязнути, тріснути, щасливий, серце, сонце;
– групи приголосних [зтв], [цтв], [ств] в іменниках, утворених за допомогою суфікса -ств- від слів з основою на приголосні звуки [г], [з], [ж], [к], [ч], [ц], [х], [ш], [с]: убозтво (від убогий), ткацтво (від ткач), птаство (від птах), товариство (від товариш);
-приголосні звуки [з'], [с'], [ц'] у прикметниках перед суфіксом -к- у буквосполученнях -зьк-, -цьк-, -ськ-, що виникають в результаті творення прикметників за допомогою суфікса -ськ- від слів, основа яких закінчується звуками [г], [ж], [з], [з'], [к], [ч], [ц], [ц'], [х], [ш], [с], [с']: норвезький, паризький, французький, чумацький, ткацький, молодецький, чеський, товариський, черкаський;
– чергування приголосних
[г], [к], [х] → [ж], [ч], [ш] → [з´], [ц´], [с´]
дорога →дорожній( рука → ручний → (на) дорозі, → (на) руці,
кожух → кожушина( вухо → вушко( → (у) кожусі, → (у) вусі.
Морфологічний принцип правопису вимагає однакового позначення на письмі значущих частин слова, незалежно від їх реального звучання. Цей принцип встановлює, так би мовити, єдність між спорідненими словами. Конкретно позначуваною одиницею на письмі за морфологічним принципом є морфема – префікс, корінь, суфікс, закінчення. Написання слів, морфем за морфологічним принципом не відповідають вимові, тому вимова не може служити основою для таких написань.
Вимова Написання
[леихки׀ĭ] легкий (бо ле́гко, леге́нький)
[криела׀то] крилато (бо кри́ла)
[гоулу׀бка] голубка (бо го́луб)
[кни׀з´ц´і] книжці (бо кни́жечка, кни́жний)
[на р´і׀ц´:і] на річці (бо річка, рі́чечка)
За морфологічним принципом в українській орфографії позначаються:
– ненаголошені голосні [е], [и] та [о] перед складом з наголошеними [у], [і] в корені українських слів: земля, високий, розумний (як і в словах зе́млі, ви́соко, ро́зум);
– приголосні звуки, що змінюють своє звучання внаслідок асиміляції: кігті, боротьба, не мажся, радуєшся, у діжці, хустинці, на гілці (як і в словах кіготь, боротися, мажеться, діжечка, хустинка, гілка);
– приголосні на межі значущих частин основи — префікса й кореня (розкидати, розчистити, зшити), афікса -ся й попереднього шиплячого, що належить до закінчення (хвилюєшся) або до основи (не морочся), а також попереднього [т']: (хвилюються, зустрічаються, змагається);
– прийменники з, без перед словами, що починаються шиплячими звуками: вийшла з школи, спідниця без шва;
– приголосні звуки (найчастіше [т], [д]), що спрощуються у вимові: журналістський, студентство, у поїздці;
– довгі звуки на межі значущих частин слова: беззбройний, віддати, цінний, письменниця, піднісся.
Історичний, або традиційний, принцип правопису полягає в тому, що слова, окремі частини їх чи окремі букви пишуться так, як вони писалися раніше, за усталеною традицією, хоча таке написання не можна пояснити у сучасній українській літературній мові дотриманням ні фонетичного, ні мор-фологічного принципів.
За традицією в українському письмі вживаються букви:
– я, ю, є, що позначають один або два звуки: маля, синю, малюнок, моя, свою, твоє, маяк, м’ята, возз’єднати, в’юн, альянс, ательє, єдиний, юнак;
– буква ї, що позначає два звуки: їхати, солов’їний, країна;
– буква щ, яка позначає два звуки: щавель, дощовий, кущ;
– м’який знак: сядь, дядько, синього;
– буквосполучення ри, ли між буквами на позначення приголосних звуків у корені українських слів: кривавий, тривога, глибокий, блищати;
– е, и в словах на зразок келих, левада, кишеня;
– подвоєні букви в іншомовних словах: Шиллер, Руссо, Голландія, Марокко, ванна, вілла, мадонна, голландець.
Історичний принцип правопису зберігає спадщину минулого, але на певному етапі розвитку мови, коли таких написань стає багато, він ускладнює засвоєння правопису широкими масами, створює розрив між усною і писемною формами літературної мови, не відповідає мовній практиці.
Смисловий, або диференційний, принцип вимагає різного написання однозвучних слів, що мають різне значення (омонімів). До таких написань належать:
– вживання великої чи малої букви: Лев (ім’я), лев (назва тварини); Орел (місто, прізвище), орел (птах); Захід (країни Західної Європи), захід (частина світу); Береза Катерина, білокора береза;
– написання різних букв у корені однозвучних слів: греби і гриби; кленок (від клен) і клинок (від клин);
– написання слів разом чи окремо: стомився, зате все зробив і відповідаю за те доручення; повернулися вдень і в день народження; світить сонце і сон це чи дійсність;
-написання окремо або через дефіс: працювати по-новомуі по новому шляху; зроблено по-моємуі по моєму обличчю і т. д.
За смисловим принципом уживаються на письмі і префікси пре-, при-, в яких голосні зазвичай ненаголошені, отже, у вимові взаємонаближені, внаслідок чого префікси вимовляються однаково (зіст.: [преити׀хо ] і [приети׀шиетие]), але вживання їх пов’язане з тим значенням, якого надає кожен із них словам, що належать до різних частин мови: предобрий, предорогий і привокзальний, присісти, привезти.
Домашнє завдання: опрацювати та законспектувати поданий матеріал
16.04.2021 Урок 27-28
Тема уроку: Ефективність мовлення. Стратегія і тактика мовленнєвої поведінки. Мовленнєвий вчинок. Мовленнєва подія.
Комунікативна тактика — зумовлені стратегією мовленнєві кроки, що в сукупності дають змогу досягти головної комунікативної мети.
Комунікативна стратегія — головна лінія мовленнєвої поведінки в межах конкретної комунікативної події, що визначається загальною метою комунікації, ситуативним контекстом і уявленнями про адресата.
Мовленнєва комунікація — це процес спілкування за допомогою мови.
Мовленнєвий акт — цілеспрямована мовленнєва дія.
Типи мовної комунікації визначають за низкою ознак:
1. Умови спілкування: а) пряме або безпосереднє, спілкування з активним зворотним зв’язком (наприклад, діалог) і з пасивним зворотним зв’язком (наприклад, письмове розпорядження тощо);
б) опосередковане спілкування(наприклад, виступ по радіо, телебаченню, у засобах масової інформації).
2. Кількість учасників:
а) монолог (мова однієї людини);
б) діалог (мова двох людей);
в) полілог (мова кількох людей).
3. Мета спілкування:
а) інформування; б) переконання (включаючи
спонукання, пояснення тощо); в) розвага.
4. Характер ситуації:
а) ділове спілкування (бесіда, переговори, інтерв’ю);
б) наукове спілкування (доповідь на конференції, лекція, дискусіято);
в) побутове спілкування (розмови з близькими людьми і т. п.).
Особистість людини формується у вчинках і виявляється через них.
Вчинок - свідома дія, під час якої людина визначає себе морально, ціннісно і стверджує себе ставленням до іншої людини, до себе, до групи людей. Вчинок - це одиниця соціальної поведінки. Виявляється він у свідомій дії, бездіяльності, жесті, висловленні.
Якщо вчинок виражається у висловлених словах - це мовленнєвий вчинок. Вчинки бувають красиві й погані, добрі й злі, жорстокі, продумані й непродумані. Мовленнєва подія - це конкретний факт мовленнєвої активності.
Домашнє завдання: складіть усне монологічне висловлювання з теми «Що я
знаю про риторику».
02.04.2021 Урок 25-26 Тема: Аудиторія. Етапи підготовки тексту виступу
26. 03.2021 Урок 23-24
Тема: Особистість мовця (чарівність, артистизм, упевненість у собі, щирість, обізнаність, об’єктивність, доброзичливість). Риси гарного співрозмовника. Вимоги до мовлення оратора. Комунікативний стан мовця
Особливості мовця
Не кожна розумна, освічена людина, яка вміє вести розмову у вузькому колі, може бути оратором для широкої публіки. Оратору мають бути властиві особливі риси: чарівність, артистизм, упевненість у собі, щирість, обізнаність, об’єктивність і доброзичливість.
Чарівність. Без сумніву, слухати привабливу людину набагато цікавіше й приємніше, аніж непоказну. І тут ідеться не стільки про зовнішність, скільки про поведінку та вдачу людини: усмішка, відкритість, випромінювання доброти та ін. Хоча зовнішність теж має значення в сприйнятті людини: зачіска, одяг, взуття, охайність, загальний стиль.
Артистизм. Успіх виступу залежить не тільки від його змісту, а й від того, як говорить оратор. Інтонація, жести й міміка — складники успіху будь-якого артиста. Згідно з дослідженнями науковців, довіра слухачів до оратора залежить на 60-70 % від його пози, міміки й жестів, на 20-30 % — від інтонації й лише на 7-10 % — від його слів. Отже, щоб виступ був успішним, його треба перетворити на своєрідну виставу.
Упевненість у собі. Люди завжди тягнуться до сильних і впевнених у собі особистостей, цікавляться життям успішних людей. А слабкі натури успішними не стають. До невпевненого оратора аудиторія втрачає будь-який інтерес.
Щирість. Саме ця риса співрозмовника найбільше приваблює, зі щирими людьми комфортно спілкуватися, їм більше довіряють.
Обізнаність. Детальне знання предмета розмови допомагає ораторові бути впевненим. Обізнаних людей сприймають як живу енциклопедію, що додає їм авторитету й не може не викликати захоплення й непідробного інтересу в слухачів.
Об’єктивність. Суб’єктивна оцінка й упередженість можуть роздратовувати слухачів і навіть відштовхувати. А об’єктивність, навпаки, викликає в аудиторії довіру й серйозне сприйняття.
Доброзичливість. Окрасою будь-якого виступу є доброзичлива атмосфера, яку створює оратор. Доброзичливість сприяє налагодженню міцного контакту з аудиторією.
Риси хорошого співрозмовника
Хороший співрозмовник повинен уміти слухати, виявляти інтерес до того, з ким спілкується, звертатися на ім’я, а до широкої аудиторії використовувати етикетні формули Дорогі друзі! Шановні колеги! та ін., у жодному разі не ставити себе вище за слухачів, спілкуватися з ними їхньою мовою, зважаючи на вікові особливості, соціальний статус, рівень освіти тощо
Вимоги до мовлення оратора
1. Точність формулювань. Використання слів відповідно до їхніх мовних значень. Ця якість виробляє в людини звичку називати речі своїми іменами.
2. Стислість і небагатослівність. Ця риса формує вміння говорити по суті, сконцентровано.
3. Доцільність. Треба враховувати як мету мовлення, так і умови спілкування: час, місце, склад слухачів, тему розмови та ін. Ця комунікативна якість шліфує мовне чуття суб’єкта, допомагає ефективно керувати поведінкою аудиторії.
4. Доступність і зрозумілість. Якщо виклад оратора не доступний аудиторії, то він — неприйнятний.
5. Виразність. Важливий не тільки зміст, а й емоційність мовлення, укладені в слова переживання мовця.
6. Своєрідність та оригінальність. Кожен оратор має свою манеру викладу, через що його й цікаво слухати.
7. Краса мовлення. Бездоганне мовлення викликає в слухачів естетичне задоволення. Краса мовлення створюється за допомогою лексики, синтаксису, вимови, ритму.
Комунікативний стан мовця
Залежно від теми й мети виступу, оратор формує відповідний комплект якостей, за допомогою яких можна якнайкраще донести інформацію до аудиторії. Якщо це наукова доповідь, то яскраві емоції, надмірні рухи – не доречні. Якщо ж тема виступу, скажімо, «Подорож автостопом Європою», то емоційний градус вашої поведінки буде значно вищим, адже навряд чи вдасться цікаво розповісти про нестандартні ситуації, які можуть виникати в країнах з різним менталітетом, пов’язані з побутом під час подорожі, якщо робити це беземоційно. Але якою б не була тема вашого виступу, завжди треба контролювати свій емоційний стан, «фільтрувати» мовлення, не переходити «червоних ліній» у спілкуванні з аудиторією – від зухвалості до панібратства. Добре те, що в міру.
Успішність виголошення публічного виступу залежить від структури доповіді, її змістового наповнення, вдало дібраних прикладів, наочних засобів, що передбачає ретельну підготовку оратора до виступу перед аудиторією, про що йтиметься в наступних параграфах.
Домашнє завдання( усно переказувати текст записаний нижче)
Промова Івана Франка на його ювілейному святі 1898 р.
Першим моїм словом буде щира подяка всім тим, що устроїли оце нинішнє свято. Поперед усього подяка молодежі, що не щадила на це трудів і заходів; подяка всім тим, що явилися тут нині; подяка товарищам праці і переконань; щира подяка бесідникам, що промовляли з цього місця. Подяка вкінці й моїм противникам. За двадцять п'ять літ моєї праці доля ніколи не скупила мені їх; вони підготовили мене наперед, не дали мені застоюватись на однім місці. Я розумію дуже добре вагу боротьби в розвою і вдячний своїм противникам і щиро поважаю тих, що борються зо мною чесним оружжям.
Коли скину оком по нинішнім зборі, то запитую себе: задля чого зібралася тут така велика і світла громада? Думаю, що не для моєї особи. Я не вважаю себе ані таким великим талантом, ані жодним героєм, ані таким взірцевим характером, щоб моя особа могла загріти всіх до себе. Двадцять і п'ять літ я був тим пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку. Я завсіди стояв на тім, що наш народний розвій має бути міцною стіною. Муруючи стіну, муляр кладе в неї не самі тільки гранітові квадрати, але як випаде, то і зробив за ті літа , може, й знайдеться деякий твердішій камінь, але, певно, найбільше буде того труску і цементу, котрим я заповнював люки і шпари. В кождім часі я дбав про те, щоб відповісти потребам хвилі і заспокоїти злобу дня. Я ніколи не хотів ставати на котурни, ані щадити себе; я ніколи не вважав свойого противника занадто малим, я виходив на всяку арену, коли боротьба була потрібна для прояснення справи. Я знаю, що з моїх творів дуже мало перейде до пам'яті будущих поколінь, але мені це байдуже; я дбав поперед усього про теперішніх, сучасних людей.
Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові. Вихований у твердій школі, я відмалку засвоїв собі дві заповіді. Перша— то було власне почуття того обов'язку, а друга — то потреба ненастанної праці. Я бачив відмалечку, що нашому селянинові ніщо не приходиться без важкої праці; пізніше я пізнав, що й нам усім, яко нації, ніщо не прийде задармо, що нам ні від кого ніякої ласки не надіятися. Тільки те, що здобудемо своєю працею, те буде справді наше надбання; і тільки те що з чужого культурного добра присвоїмо собі також власною працею, стане нашим добром. От тим-то я старався присвоювати нашому народові культурні здобутки інших народів і знайомити інших з його життям.
Головну вагу клав я завсіди на здобування загальнолюдських прав, бо знав, що народ, здобуваючи собі загальнолюдські права, тим самим здобуває собі й національні права. І сам я в усій своїй діяльності бажав бути не поетом, не вченим, не публіцистом, а поперед усього чоловіком. Мені закидували, що я розстрілюю свою діяльність, перескакую від одного заняття до іншого. Це було власне випливом мойого бажання — бути чоловіком, освіченим чоловіком, не лишитися чужим у жаднім такім питанню, що складається на зміст людського життя. А пізнавши що-небудь, я бажав і всіх сил докладав довести й інших до того, щоб зацікавилися тим і розуміли це. Дехто звиняв мене тим, що важкі обставини життя, конечність заробітку спонукувала мене кидатися на різні поля. Але мені здається, що тут більше причинилася моя вдача, те гаряче бажання — обняти цілий круг людських інтересів. Може бути, що цей брак концентрації зашкодив мені яко письменникові, але у нас довго ще будуть потрібні такі, як я, щоб розбуджували інтерес до духового життя і громадили матеріал, обтесаний бодай з грубшого. Фундаменти все так будуються; а тільки на таких фундаментах, на таких стінах може з часом здвигнутися пишне, сміле склепіння.
Так, отже, не для мене це нинішнє свято. Я чую, що я не заслужив на нього. Але воно наповняє мене радістю як симптом, як знак того, що в широких кругах нашої громади займається або й сильно вже горить те саме бажання освіти, бажання свободи і широкого індивідуального та громадського розвою, бажання, котрого виразом є мої писання. Вийшовши з самого дна нашого народу, я старався однакою любов'ю обняти всі його верстви, а нинішнє свято є для мене знаком, що у нас будиться, а декуди вже й ярко палає бажання солідарності з нашим найменшим братом. Тільки ненастанна, жива стичність з людьми може охоронити наше письменство від манівців; тільки солідарність з тим нашим бідним, сірим, але конкретним братом охоронить нас від абстракцій і доктринерства, поведе наш національний розвій простою, вірною дорогою.
Ще раз дякую шановній громаді за нинішній вечір. Здається, не потребую обіцювати, що й надалі я не зійду з тої дороги, якою йшов досі. Така вже моя натура, що праці своєї не покину ніколи; це не жодне геройство, а просто елементарна сила веде мене цею дорогою, сила моєї хлопської крові.
Певна річ, у моїй діяльності було чимало помилок, — але хто ж, роблячи якесь діло, не помилився? Та нині я можу дивитися на ті помилки спокійно, бо знаю, що або мені самому, або іншим вони служили осторогою і наукою. А щодо себе самого, я завсіди держався тої думки: нехай пропаде моє ім'я, але нехай росте і розвивається руський народ!
12.03.2021 Урок № 21-22
Тема: Мовленнєва ситуація
Мовленнєва ситуація — це
сукупність різних чинників, що впливають на особливості мовної поведінки
комунікантів, тобто конкретні обставини спілкування.
Мовленнєва
поведінка у процесі спілкування переслідує певну мету. Комунікативна мета
(ціль) — це результат, якого хоче досягти адресант (мовець).
Кожен
учасник мовленнєвої події повинен чітко уявляти свою мовленнєву роль і
мовленнєві ролі своїх співрозмовників.
Для
досягнення мети суб’єкти спілкування користуються певними способами, що їх
називають стратегією і тактикою мовленнєвої поведінки.
Комунікативна
стратегія — це комплекс мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення мети.
Комунікативна
тактика — це підпорядкований комунікативній стратегії конкретний спосіб
досягнення мети: відбір мовних ресурсів і адаптація їх до конкретної ситуації
спілкування. Основою комунікативної тактики є обґрунтування будь-якого
положення, судження. Вона співвідноситься з комунікативним наміром.
Комунікативний
намір — це тактичний хід, що є практичним засобом руху до відповідної
комунікативної мети.
Запам’ятайте! Справедливість,
чемність, коректність, толерантність, повага до співрозмовника — предикати
вихованої людини. Подбайте про те, щоб ці моральні настанови набули певних
приписів, дотримання яких втілюється у відповідних учинках.
Домашнє завдання: 1)Опрацювати та законспектувати поданий матеріал.
2) Дайте
відповідь на запитання:
✵ Що таке
комунікативний статус мовця?
✵ Які ще
назви мають адресант і адресат?
3. Опишіть комунікативний статус
своїх батьків, дідуся і бабусі чи інших родичів.
12.02.2021
Урок № 17-18
Тема: Есе «Що робить мене щасливим (щасливою)»
І.Робота з діалогом.
Прочитайте діалог.Олеся цілісінький день чимось засмучена. А
може, просто замислена. Дівчинка й сама не змогла б визначити свій настрій. Щоб
навести лад у думках і почуттях, вона вирішила порадитися з Богданом.
– Богдане, скажи щиро: ти почувався
коли-небудь щасливим?
– Звісно. А ти що, ні? – здивувався хлопець.
– Не так, щоб ні, але я не впевнена, чи то
було справжнє щастя. От скажи, коли ти щасливий?
– Що тут мудрувати. Я був щасливий, коли мені подарували айфон.
Дуже щасливий, коли немає домашніх завдань і можна увесь вечір грати у
футбол...
– Ех, Богдане, це в тебе якесь дитяче щастя.
Ще сказав би, що ти щасливий, коли з’їси шоколадну цукерку або надмеш жувальною
гумкою бульбашку.
– Висловіть свої думки стосовно таких питань:
·
Як ви розумієте щастя?
·
Чи можна, на вашу думку, всіх людей зробити
щасливими одночасно?
II. Етап засвоєння нових знань
Безперечно, не знайдеться людини, яка би не
чула слова «щастя». Воно є загальновживаним і, здається, таке зрозуміле. Та
варто лише спробувати витлумачити його, як виявиться, що це не дуже просто. Так
відбувається через те, що поняття «щастя» стосується духовного світу людини. А
скільки людей – стільки світів! Тож зрозуміло, що кожен витлумачуватиме щастя
по-своєму. Для когось – це задоволення, втіха; для когось – добробут. Хтось
щастя розуміє як удачу, талан. Для інших щастя – це радість. Наука етика
визначає: щастя – це задоволення від життя загалом.
Оскільки кожна людина живе своїм життям, то й
відчуття втіхи від нього в кожного буде своє. Саме тому й найзагальніші
рекомендації як жити, щоб досягти щастя, є дуже умовними.
Це, однак, не означає, що люди зовсім
безпорадні в пошуках щастя. Впродовж тисячоліть накопичено чималий досвід, як
цього можна досягнути. А ми сьогодні спробуємо сьогодні побути у ролі філософів
і дати відповідь на це питання.
Найперше, нам необхідно витлумачити саме слово «щастя»,
з’ясувати його етимологію. Допоможуть нам у цьому учні, які працювали над цим
питанням вдома.
Як ви думаєте, як виникло слово щастя?
Як зауважує мовознавець Галина Яворська, значення
слова «щастя» вторинне. Це слово праслов’янське, воно зберігається зараз у
східнослов’янських та західнослов’янських мовах. Етимологічний словник
української мови за редакцією Тимченка дає таке пояснення: «спочатку у слова
щастя був префікс сь, який колись, вірогідно, мав значення «хороший, гарний», і
корінь част, той самий, що в словах частина, частка, частувати.
Отже, щастя – це «хороша частина». - Частина від
чого? Мабуть, від спільного добра – майна, їжі, тобто того, що забезпечує саме
існування людини».
– А як же
пояснюють слово щастя словники?
Щастя – це стан цілковитого задоволення життям;
вияв радості від спілкування з рідними, близькими; успіх, удача. (Тлумачний
словник української мови).
Щастя – поняття моральної свідомості, що позначає
стан людини, який найбільше відповідає внутрішній задоволеності повнотою й
осмисленістю життя, здійсненням свого людського призначення. (Український
педагогічний словник).
Щастя – благополуччя, земна благодать, бажання
жити без горя, смутку, тривоги, спокій і задоволення взагалі, усе бажане, усе
те, що заспокоює і задовольняє людину, за переконаннями, смаками і звичками її.
(Словник Даля).
– Спробуйте
підібрати:
1. синоніми
до слова «щастя»: стан людини,
задоволення, радість, благополуччя, казка і т.д.
2. епітети:
цілковите, материнське, швидкоплинне, моє, людське…
3. метафори:
приходить, стукає, окрилює, кличе….
Молодці, а тепер поміркуйте, що може зробити
людину щасливою. Запишіть свої думки у вигляді переліку чинників щастя.
Розгорніть робочі зошити, запишіть дату уроку,
тему.
Порівняйте свої записи з результатами
однокласників. Чи мають ваші напрацювання щось спільне? Чому? Як це пов’язане з
моральними правилами життя?
2. Складання асоціативного куща.
Складіть асоціативний кущ до слова «щастя». (Здійснення мрій, задоволення, спокій, достаток, гармонія,
добробут, насолода, радість, здоров’я, друзі, взаєморозуміння, кар’єра,
кохання).
Група вчених з Європи і Австралії протягом 24
років проводила опитування серед мешканців своїх країн з метою вивести формулу
щастя. Після закінчення дослідження вчені дійшли висновку, що стати щасливим
можуть всі.
Дослідники довели, що почуття задоволення
життям і відчуття щастя залежить від цілком конкретних параметрів.
На перше місце вчені поставили емоційну
врівноваженість партнера. "Незалежно від тривалості відносин, щасливими
виявилися лише ті пари, де партнери емоційно врівноважені", - пояснює
керівник дослідження доктор Хідей.
На другому місці - життєві пріоритети:
"Люди, у яких в житті найбільшу цінність становить сім'я, більш щасливі,
ніж ті, які вважають абсолютним пріоритетом матеріальні цінності і кар'єру.
Така ситуація характерна і для чоловіків, і для жінок. Але все-таки одна
гендерна відмінність є: жінки, партнер яких ставить понад усе сімейні цінності,
набагато щасливіші за тих, чиї супутники орієнтовані на матеріальні
цінності".
На третьому місці - співвідношення роботи та
відпочинку. "Для чоловіків і для жінок недостатній час, зайнятий роботою,
значно гірше позначається на емоційному стані, ніж надмірна завантаженість
роботою. А найсильніше травмує психіку відсутність роботи", - коментують
вчені результати дослідження.
– Тобто, як бачимо, формула щастя є
насправді, треба лише її знати.
– Пригадаємо, що таке есе? Можете використовувати
пам’ятки з попередніх уроків.
Есе – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну
композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи
питання, не претендує на вичерпне й визначальне трактування геми.
Визначальними рисами есе є незначний обсяг,
конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб’єктивному її тлумаченні,
вільна композиція. Як правило, есе виражає нове, суб’єктивне слово про щось.
Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням нових поетичних
образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію й лексику. Для есе
характерне використовування численних засобів художньої виразності: метафор,
алегоричних образів, символів, порівнянь.
На першому плані есе – особа автора, його
думки, відчуття, ставлення до світу. Це головна установка твору.
В есе відбивається суб’єктивна авторська позиція щодо
порушеної в темі проблеми. В есе доречне вживання припущень, риторичних питань,
фразеологізмів. Вони надають мові експресивності й стилістичної виразності.
3. Опрацювання пам’ятки «Правила написання креативного есе».
ПАМ’ЯТКА
«Правила написання
креативного есе»
1.
Тільки позитивна мова (описувати краще те, що
є, а не те, чого немає).
2.
Слова-зв’язки (вони допомагають плавно
переходити з однієї частини до іншої).
3.
Різна структура речень. (Читати речення
однакової структури нудно. Додайте кілька інверсій. Складіть речення різні
завдовжки).
4.
Зрозумілі слова. (Розумійте значення слів,
які ви вживаєте в есе. Ви пишете, щоби вразити змістом, а не словниковим запасом.
Вишуканість гарна, але в міру).
5.
Різні слова (Використовуйте синоніми).
6.
Лаконічність.
7.
Кожне слово важливе (без повторів; кожне
речення має нести унікальний зміст).
8.
Активна життєва позиція.
9.
Аргументація.
А тепер на завершення ще один фрагмент,
автором якого є відомий американський психолог, письменник Дейл Карнегі.
Усі на світі шукають щастя, й існує один правильний спосіб знайти його. Для
цього ви повинні навчитись керувати своїми думками. Щастя не залежить від
зовнішніх умов. Воно залежить від умов внутрішнього порядку.
Ви щасливі або нещасливі не завдяки тому, що ви маєте, і не у зв’язку з
тим, ким є, де знаходитесь або що робите; ваш стан визначається тим, що ви про
це думаєте. Наприклад, дві особи можуть знаходитися в одному і тому ж місці й
займатися одним і тим же; обидві можуть мати приблизну кількість грошей і
однакове становище – і все ж одна може бути нещасливою, а інша щасливою. Чому?
Через різницю в настрої. Я зустрічав не менше щасливих облич серед китайців, які
не покладаючи рук працювали в спекотну погоду в Китаї за сім центів у день, ніж
зустрічаю на Парк-авеню у Нью-Йорку.
За твердженням Шекспіра, ніщо не є гарним чи поганим, – усе залежить від
того, як ми дивимося на речі.
Ейб Лінкольн одного разу відзначив, що «більшість людей щасливі настільки,
наскільки вони вирішили бути щасливими» (За Дейлом Карнегі).
– Згідні? Чому?
Домашнє завдання. Скласти есе
«Що робить мене щасливим (щасливою)».
