23.04.2021 Урок 25
Тема: Узагальнення та систематизація вивченого матеріалу
1.Визначте, у чому простежується автобіографічність новели Ф. Кафки «Перевтілення»:
а) у професії комівояжера, як і в героя;
б) у складних стосунках із батьком, як і в героя;
в) у тяжкій хворобі автора, що символізує перетворення;
г) у схожих із героєм снах.
2. Грегор Замза працював:
а) комерсантом; б) комівояжером; в) клерком; г) розсильним.
3. Визначте, у чому простежується автобіографічність психологічного есе
Дж. Джойса «Джакомо Джойс»:
а) у професії, імені, сімейному стані, захопленні героя;
б) у стосунках у сім'ї, долях дітей героя.
в) у мандрівках героя, його поглядах;
г) у кар'єрному зростанні героя, його духовному розвитку.
4. Хто стає головною мішенню булгаковської сатири в романі про майстра:
а) звичайні радянські обивателі;
б) радянська інтелігенція (письменники, поети, критики);
в) політичні діячі СРСР?
5. Де вирішується посмертна доля Майстра і Маргарити:
а) у «царстві світла»; б) у «царстві пітьми»;
в) у НКВД; г) зникли безслідно
6. Поема А. Ахматової «Реквієм» присвячена:
а) мужнім захисникам вітчизни у Другій світовій війні;
б) жертвам громадянських воєн;
в) жертвам сталінського терору;
г) жертвам атомних бомбардувань у Хіросімі та Нагасакі.
7. Б. Брехт створив:
а) «драматичний театр»;
б) «епічний театр»;
в) « сатиричний театр »;
г) « пародійний театр ».
8. Кульмінація п’єси «Життя Галілея» – це епізод:
а) відкриття Галілеєм за допомогою телескопа небесних явищ, що підтверджують правильність системи Коперника;
б) епідемія чуми;
в) відкриття Галілеєм плям на Сонці;
г) суд та зречення Галілея.
9. Б. Пастернак є автором:
а) поеми «Реквієм»; б) п'єси «Матінка Кураж та її діти»;
в) роману «Доктор Живаго»; г) поезії «Незнайома».
10. Чума в однойменному романі А. Камю — це символ:
а) хвороби; б) фашизму; в) стихійного лиха; г) усесвітнього зла.
11.Сюжет роману "Чума" розвивається в:
а) Алжирі; б) Мондові; в) Орані; г) Парижі.
12. Яку велику рибу піймав Сантьяго з повісті Е. Хемінгуея «Старий і море»?
а) Акулу; б) марліна; в) сардину; г) тунця.
Домашнє завдання : виконати тести
09.04.2021 Урок 23-24
Тема: Маркус Френк Зузак "Крадійка книжок"
Рік написання – 2005
Тема твору – зображення подій Другої світової війни; знедоленого воєнного дитинства, фізичних і духовних страждань.
Проблематика твору
# книга і слово в житті людини, суспільства;
# ідеологія фашизму і нацизму, що нівечить душу;
# Голокост, дегероїзація війни, загальнолюдська солідарність;
# духовне зростання особистості і сенс життя.
Художній час і простір твору: Події роману розгортаються у нацистській Німеччині, починаючи з січня 1939 року, коли Лізель Мемінгер виповнюється 9 років, і закінчуються смертю головної героїні в глибокій старості в Австралії.
Сюжетний ланцюжок:
Дорогою до Молькінга помирає молодший братик Лізель – дівчинка прибуває до Молькінга – життя в сім’ї Хуберманів – знайомство з Руді Штайнером – проблеми з читанням – Ганс Хуберман навчає Лізель читати – дівчинка починає красти книги – знайомство з Максом – хвороба Макса – книга Макса – діти розкладають шматки хліба на шляху, де проходитиме колона євреїв – Макс змушений тікати – Ганса мобілізують до армії – поранення Ганса – Ганс повертається – бомбардування Молькінга, загибель Небесної вулиці – зустріч Лізель зі Смертю.
Головні герої
Смерть (як оповідача)
Лізель Мемінгер
подружжя Хуберманів,
Макс Ванденбург,
Руді Штайнер,
Ільза Герман
Композиція
Твір побудований незвичайним чином – розповідь ведеться від імені Смерті, яка у автора є чоловіком. Смерть є досить розпливчастий образ, проте її присутність в романі відіграє важливу роль.
Смерть розповідає про свою нелегку роботу і часто дає свої власні коментарі з приводу того, що відбувається в книзі. Роман розділений на десять частин, кожна з яких має власну назву.
Роман «Крадійка книжок» розповідає про життя дівчинки під час війни. Автор книги, австралійський письменник Маркус Зузак, не загострює увагу читачів на тому, що це якась особлива героїня, навпаки, Лізель Мемінгер – звичайна сирота. Змушена вперше познайомитися зі Смертю, вона втрачає рідну матір назавжди, але й знаходить нову родину – грубу «жінку-шафу» Розу та чоловіка зі срібними очима Ганса. Із «Крадійкою книжок» так чи інашке задумуєшся про відносини у власному домі та переосмислюєш значення вислову «батьківська любов».
Звичайно, автор роману маніпулює жалістю, проте оригінальний спосіб оповіді певною мірою нівелює це враження. Історія героїв з вкрапленнями коментарів автора та Смерті, з невеликими «спойлерами», якими Зузак немов дражнить читачів, то забігаючи зі смертями персонажів зовсім наперед, то знову згадуючи про події в останню мить. Тим не менш, ще з перших сторінок Зузак змушує читачів перейнятися до Лізель певними почуттями. Спочатку це лише жалість. Та згодом, дізнаючись про різні подіїї й обставини життя дівчини, як от про стосунки з татом Хансом чи знайомство з розбишакою Руді, Лізель постає вже більш сміливою та кумедною дівчиною, силі духу якої кожен може інколи позаздрити.
А на периферії всього цього – нацистська Німеччина. Та сама, що у багатьох інших книгах описана, як кровожерна та жахлива країна з такими ж жителями. Однак, читаючи саме цей твір, де усі події розгортаються в Німеччині часів Другої світової, ми довідуємося, що німці також страждали від війни.
Ще однією з особливостей книги є її оповідач. Історію крадійки книг нам розповідає сама Смерть. Проте автор показує, що додаток «сама» тут просто недоречний. Смерть у творі не є чимось особливим, він немов переконує читачів, що він і не «забирає» життя, він – лише слуга війни, лише інструмент, хоч і найвідданіший… І саме тому тільки Смерть може повною мірою оцінити людину. Її красу, потворство, і в той же час «здоровий глузд, якого людині вистачає хоча б померти». Неабияк переосмислюється роль смерті, сенс існування кожної особистості в цілому та окремо.
Та майстерність Зузака полягає в іншому. Література – це мистецтво слова. І Маркус Зузак ним володіє. Його неперевершені описи, порівняння, фантазійність, що межує з чарівною «дитячою». «Небо кольору темного шоколаду», «картонні хмари», «у повітрі розбризкується крик»… Так, спершу здається, що ці речі просто несумісні. Але автор змушує повірити у ці описи, і вони ніби живі, квітнуть фарбами в уяві читача.
Роман Маркуса Зузака “Крадійка книжок” – це книга про слова. Про слова, які не тільки вимовляють, а з яких складають життя. Про слова, які однаково створюють війну і втішають людей у бомбосховищі. Про слова, які можна не говорити нещасному єврею, якому маленька німецька дівчинка дає хліб, коли той іде дорогою до концтабору. Про слова любові, які вже не скажеш юнаку з волоссям кольору лимонів. Про слова краси, які вже не скажеш грубій квадратній матері Розі. І про слова надзвичайної поваги до людини, чиї сріблясті очі вже ніколи не зігріють поглядом.
Домашнє завдання: прочитати та проаналізувати роман "Крадійка книжок"
Тема: Милорад Павич “Скляний равлик”
Рік написання: 1998.
Жанр: оповідання.
Літературний
рід: епос.
Тема: Зображення цікавого перехрещення доль двох людей.
Ідея: Паралельне прочитання історії Давнього Єгипту та сучасності (ХХ століття).
Проблематика
твору :
– повторення життя;
– перехресність людських доль;
– фаталізм;
– обман і самообман;
– погляд жінки і погляд чоловіка на одні й ті ж речі.
Головні герої
твору
Панна Хатчепсут – продавчиня в магазині жіночої
спідньої білизни
Пан Давид Сенмут, архітектор
Пан в шкіряному пальто
Колишня дружина пана Давида Сенмута
Сюжет цього твору є особливим, оскільки автор пропонує декілька його прочитань, дає змогу читачеві самому обирати послідовність розділів для читання. Існує щонайменше чотири способи (послідовності) прочитання оповідання. Тут подано сюжет за послідовним прочитанням (відповідно до авторської подачі послідовності розділів).
Композиція
твору:
Перше перехрестя:
– Панна Хатчепсут”;
– “Пан Давид Сенмут, архітектор”;
– “Дочка, яка могла зватися Ніферуре”.
Друге перехрестя:
– “Декоративна свічка”;
– “Запальничка”.
Експозиція – фактично її немає у творі.
Зав’язка – два розділи оповідання: “Панна Хатчепсут” та “Пан
Давид Сенмут, архітектор” (дії відбуваються паралельно).
Розвиток дії – розділ “Дочка, яка могла зватися Ніферуре”.
Кульмінація – обидва розділи “Декоративна свічка” та “Запальничка” (знову ж таки – дії відбуваються паралельно; окрім останніх абзаців у кожному з розділів).
Розв’язка – останні абзаци у розділах “Декоративна свічка” та “Запальничка”.
Милорад Павич подає цікаве для прочитання оповідання і
сам пропонує читачеві обрати послідовність прочитання розділів. Показ
паралельних сцен, пережитих обома персонажами надає творові більшої
“життєвості” та подібності до реальності.
Домашнє
завдання: опрацювати твір Милорада Павича “Скляний равлик” та законспектувати даний
матеріал
Тема: Ернест Хемінгуей «Старий і море»
Рік написання: 1952 (У 1953 році за свою повість Ернест
Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію, в 1954
році — Нобелівську премію з літератури)
Стиль: модернізм.
Художній прийом: принцип айсберга.
Рід: епос
Жанр. Повість-притча.
Головні
герої “Старий і море”
Сантьяго — старий
рибалка
Манолін —сусідський хлопчисько
Тема: розповідь про старого рибалку, який здійснив свою мрію –
спіймав найбільшу рибу, але так і не зміг її утримати. Проста, невибаглива
історія старого рибалки Сантьяго стає узагальненою історією складного шляху
людини на землі, яка щодня веде нескінченну боротьбу за існування, поєднуючи її
з намаганням жити у злагоді з навколишнім світом.
Ідея. «Людина не для того
створена, щоб терпіти поразки… Людину можна знищити, але її неможливо
перемогти».
Елементи
сюжету
Експозиція — знайомство з головними героями повісті
Сантьяго і Маноліном.
Зав’язка — старий збирається
вийти в море, щоб зловити велику рибу.
Розвиток дії — пригоди старого у відкритому морі, змагання
з рибою.
Кульмінація (їх дві) — по- перше, це перемога рибалки над
рибою, а по-друге, боротьба з акулами, під час якої він ледве не загинув, але
врятувався, хоча й втратив рибу.
Розв’язка — повернення Сантьяго
в селище.
Розглянуті проблеми у творі «Старий і море»:
людина і природа;
людина і суспільство,
людина і Всесвіт;
внутрішнє наповнення життя, що обумовлює
почуття людської гідності, самовідчуття людини;
сенс життя;
наступність поколінь.
Події в
повісті Ернеста Хемінгуея “Старий і море” відбуваються в рибальському селищі на
Кубі.
У повісті йдеться про
боротьбу старого рибалки з велетенською морською рибою — марліном. Така,
здавалося б, проста історія, але як зумів її розповісти Хемінгуей! З побутової
точки зору в повісті все логічно, причиново обумовлено, і межі реального світу
ніде не порушуються. Розміри марліна не перевищують меж можливого, у самій рибі
немає нічого містичного чи «фатального». Підкреслено реальний характер мають і
всі дії старого, хлопчика Маноліно та інших персонажів, усі деталі побуту теж
реальні.
Отже, сюжет
твору «Старий і море» досить «життєподібний». Але згадаймо про «теорію
айсберга» Хемінгуея. Основний філософський зміст твору прихований, «під водою».
І виражається він у тих проблемах, які ми щойно визначили.
Мова в повісті йде не тільки про старого чи
хлопчика, але й про людину та людство. Те, що відбувається з рибалкою,
виявляється важливим для людей загалом, незалежно від роду занять. Сама
убогість «реквізиту» ніби підкреслює загальнолюдське значення повісті, що
розкриває основи людського існування. Саме тому кожне слово тут важливе,
насичене значенням.
Письменник стежить за кожним порухом свого
героя, за плином кожної думки в його свідомості. Старий утілює долю людини
серед стихії. Сантьяго оточують море, риби, зірки, небо. Усе наповнене
символами. Море для нього — жінка, а зорі — сестри. Та й риба — не просто
реальна риба, у ній прихована сила, що пронизує увесь світ. В образі Сантьяго
символічно зливаються людина і світ.
Можливо, це перший твір
Хемінгуея, у якому людина щаслива, бо відчуває примирення з життям. Те, що в
самотнього Сантьяго є хлопчик, якого він любить, хлопчик, який буде
продовжувати його справу, робить фінал повісті оптимістичним. Людина
непереможна, вона здатна вистояти й подолати всі перешкоди. А тому символічним
стає сновидіння старого: молоді леви — спогади про молодість, мандри до Африки.
Його сон пильнує Маноліно. Юність поруч із ним — в образі хлопчика і в образі
левів.
Повість-притча вимагала особливого художнього
втілення. Тому її уривчастий, лаконічний ритм змінюється повільними,
розгорнутими пейзажними картинами, як, наприклад, описи нічного і вранішнього
моря.
Повість-притча – різновид жанру повісті, у центрі якого
постає історія із життя героя (героїв), що набуває алегоричного змісту. Для
повісті-притчі характерні відсутність розлогого сюжетного руху, незначна
кількість персонажів, символічність образів та ситуацій, повчальний характер,
філософська або моральна насиченість.
Повість-притча
будується на двоплановості зображення: за реальними особами, явищами,
предметами приховуються сутнісні стосунки, проблеми буття людства. Звідси у
повісті-притчі простежується перехід від конкретного зображення до широких
узагальнень, що можуть тлумачитись по-різному. Велику роль у ній відіграють
описи, що засвідчують умовність часу й простору. Багатозначність і філософська
спрямованість надають повісті-притчі позачасового значення, а символічність
образів та алегоричність змісту роблять її своєрідною художньою метафорою
людського життя.
“Старий і море” сюжетний ланцюжок
Старий Сантьяго рибалив на Гольфстрімі → уже
84 дні віг повертається без здобичі → 40 днів із ним відправлявся у море і
хлопець Маноліно, але батьки сказали йому покинути рибалку-невдаху → Маноліно
навідував Сантьяго: годував його, розважав → старий вірив, що йому посміхнеться
удача → ще до світанку 85 дня Сантьяго відправився у море → клюнула величезна
риба → три дні й ночі риба тягла човен, а Сантьяго, долаючи втому, голод і
біль, у порізаних долонях тримав жилку, на якій була риба, то натягуючи, то
відпускаючи → нарешті риба втомилася й випірнула із води, вона була більшою за
човен → Сантьяго здолав рибу і прив’язав до човна → на рибу напали акули —
рибалка боронив здобич від них, але хижаки об’їли рибу до кісток → доплив до
берега, знесилений, дійшовши до халупи, заснув → рибалки зачудовано розглядали
величезний кістяк риби й розуміли, що старий переміг рибу небаченого розміру →
старому снилися леви на березі моря → Маноліно пишався своїм старшим другом
Домашнє завдання: прочитати «Старий і море»
22.01.2021 Урок № 13-14
Тема: Умберто Еко «Ім'я Троянди »
Умберто Еко - італійський письменник,
автор всесвітньо відомих романів «Ім'я Троянди »(1980),« Маятник Фуко
»(1988),« Острів напередодні »(1995). Лауреат премій Стрегі, Анжіарі,
національної премії Італії (1981).
«Ім'я
троянди» - перший роман Умберто
Еко, опублікований в 1980 році, став першим інтелектуальним романом, що очолив
списки супер бестселлерів що приніс автору всесвітню славу.
Успіху твори сприяла і вдала
екранізація. Письменник був удостоєний престижної італійської премії «Стрега»
(1981) і французької
«Медичі» (1982).
Виявилося, що життя мешканців
бенедиктинского монастиря ХIV століття може бути цікавим
людям ХХ століття. І не тільки тому, що автор закрутив детективну і любовну інтриги. А й тому, що
був створений ефект особистої присутності.
Композиція і сюжет роману Умберто Еко «Ім'я троянди»
У своєму романі «Ім'я троянди»
Умберто Еко малює картину середньовічногосвіту, гранично точно описує історичні
події. Для свого роману автор
обрав цікаву композицію. У так званому введення автор повідомляє про те, що йому потрапляє
старовинний рукопис одного ченця на ім'я Адсон, який
оповідає про події, що з ним відбулися в XIV столітті. «В стані нервового збудження », автор«
впивається страхітливою повістю
Адсона »і переводить її для« сучасного читача » Подальший виклад подій являє собою нібито переклад
старовинного рукопису.
Сам рукопис Адсона розбитий на сім розділів, за кількістю днів, а
кожен день
- На епізоди, приурочені до богослужіння. Таким чином, дія в романі відбувається протягом семи днів.
Події розгортаються на початку 14 століття.
Молодий чернець, Адсон, від
імені якого ведеться розповідь, приїжджає
в монастир. Вільгельму, колишньому інквізитору, доручають провести розслідування несподіваної смерті ченця
Адельма Отранского. Вільгельм разом зі своїм помічником починають розслідування. Їм дозволяється розмовляти
і ходити скрізь, крім бібліотеки.
Але розслідування заходить у глухий кут, тому що всі корені злочину ведуть до бібліотеки, що
представляє головну цінність і скарбницю
абатства, в якій зберігається величезна кількість безцінних книг. Вхід до бібліотеки заборонений
навіть ченцям, а книги видаються не всім і не всі, які є в бібліотеці. Крім того, бібліотека представляєсобою
лабіринт, з нею пов'язані легенди про «блукаючі вогні» і «чудовиська».
Вільгельм і Адсон під покровом ночі відвідують бібліотеку, з якої їм зледве
вдається вибратися. Там вони зустрічають нові загадки.
Вільгельм та Адсон розкривають
таємне життя абатства (зустрічі монахів з продажними жінками, гомосексуалізм, вживання наркотичних препаратів). Сам Адсона піддається спокусі
місцевої селянки.
У цей час в абатстві
відбуваються нові вбивства (Венанція знаходять у бочці з кров'ю, Беренгар Арундельского у ванні з водою, Северина
Сант
Еммеранского у своїй кімнаті з травами), пов'язані з однією і тією ж
таємницею,яка веде до бібліотеки, а саме до конкретної книги. Вільгельму і
Адсону вдається частково
розгадати лабіринт бібліотеки, і знайти схованку
«Межа Африки», замуровану кімнату, в якій зберігається заповітна книга.
Для розкриття вбивств в
абатство прибуває кардинал Бертран Поджетскійі відразу приступає до справи. Він
затримує Сальватора, убогого виродка, який, бажаючи привернути увагу жінки за допомогою чорного кота,
півня і двох яєць, був затриманий разом з нещасною
селянкою.
На допиті келар Реміга
розповідає про муки Дольчіна і Маргарити,яких спалили на багатті, і як він
цього не став неслухняним, хоча мав з
Маргаритою зв'язок. У відчаї келар бере на себе всі вбивства: Адельма з
Онтанто, Венанція з Сальвемека «за те що той був занадто вчений», Беренгар Арундельского
«з ненависті до бібліотеки», Северина Сант Еммеранского «зате, що той збирав
трави ».
Але Адсону і Вільгельму вдається все розгадати
таємницю бібліотеки. Хорхе --сліпий старець, головний зберігач бібліотеки,
ховає від усіх «Межу
Африки », в якому зберігається друга книга« Поетики »Арістотеля,що представляє
величезний інтерес, навколо якої ведуться нескінченні суперечки в абатстві. Так, наприклад, в абатстві
заборонено сміятися. Хорхе виступаєдеяким суддею всім, хто недозволено сміється
або навіть малює смішн ікартинки.
На його думку, Христос ніколи не сміявся, і він забороняє сміятися іншим. Всі з повагою ставляться
до Хорхе. Його побоюються.
Однако, Хорхе багато років
був справжнім правителем абатства, що знав і зберігав від решти всі його таємниці, коли він став сліпнути він
допустив до бібліотеки ченця, а на чолі
абатства поставив ченця, який йому
підкорявся. Коли ж ситуація вийшла з під контролю, і багато людей побажали розгадати таємницю
«межі Африки» і заволодіти книгою
Аристотеля, Хорхе краде отруту з лабораторії Северина і просочує нею сторінки заповітної книги. Ченці, гортаючи
і змочуючи палець слиною,поступово гинуть, за допомогою Малахії Хорхе вбиває
Северина, замикає Абата, який також гине.
Все це розгадує Вільгельм зі
своїм помічником.
У результаті
переслідування Хорхе, Адсон губить ліхтар і в бібліотеці виникає пожежа, згасити
яку не вдається. Через три дні всі аббатство вигорає до тла. Тільки через
кілька років, Адсон, подорожуючи по тих місцях, приїжджає на згарище, відшукує
кілька дорогоцінних обривків, щоб потім по одному слову або пропозицією
відновити хоча б незначний список втрачених книг.
Такий цікавий сюжет роману.
"Ім'я троянди" - своєрідний детектив, дія якого відбувається в середньовічному монастирі.
Домашнє завдання : проаналізувати роман "Ім'я троянди"
09.12.2020 Урок № 9-10
Тема: Джордж Оруелл "Колгосп тварин"
В основу книги були покладені реальні історичні події, що відбулися в Росії з 1917-го по 1944-ий рік. Твір відкривається промовою старого призового кнура Ватажка (прототип – Ленін), який закликає тварин (робітників і селян) на боротьбу з людством (панівним класом).
Другий розділ розповідає про підпільну боротьбу, стихійне повстання голодних звірів проти містера Джонса (прототип – Микола II) і перетворення «Панського двору» (Російської Імперії) в «Скотний двір» (СРСР).
У третій частині твору автором малюється ударна робота нової держави, в четвертій показується ставлення сусідніх ферм (країн) – плутні (США) містера Калмінгтона (прототип – Уїнстон Черчілль) і Склоки (Німеччини) містера Пітера (Адольфа Гітлера) до нової ферми.
П’ята глава повісті розповідає про втечу з «Скотоферми» інтелігенції в особі люблячої кусковий цукор і різнокольорові стрічки конячки Моллі, яка розробляється Обвалом (прототип – Лев Троцький) вітряка (НЕП – нової економічної політики СРСР, яка прийшлася на 20-ті роки XX століття) і зміщення розумного і підприємливого кнура неповоротким (на перший погляд) Наполеоном (прототип – Йосип Сталін).
У шостій частині твору Оруелл зображує важку працю тварин, виникнення в суспільстві потреби в предметах, які виробляються за межами ферми (зарубіжний імпорт), встановлення Наполеоном нової торгової політики із зовнішнім світом. На цьому етапі історичного розвитку ферми (СРСР) свині перебираються в господарський будинок (всупереч встановленим ватажком семи заповідей, які вони потихеньку починають переписувати) і починають шукати внутрішнього ворога (зруйнована вітром млин з легкої подачі Стукача (прототип – В’ячеслав Молотов) стає диверсією втікшого від псів Наполеона (радянських силових структур) Обвалу).
У сьомій частині «Скотного двору» відбувається відновлення вітряка (символічний образ, висхідний ще до традиції Сервантеса), на ферму обрушується голод, після чого проводяться показові страти прихильників Обвалу.
Восьма глава розповідає про культ особи Наполеона (Сталіна) і Бій під вітряком (Велику Вітчизняну Війну). У дев’ятій частині до тварин приходить усвідомлення тягот їх життя, в десятій – Оруелл дає картину як справжнього, так і майбутнього Англії (прототип – Європа), в якій людські ферми приймають тваринну, а мешканці останньої приходять до висновку, що керівні ними свині нічим не відрізняються від людей (ворогів-капіталістів). Внутрішнє політичне протистояння між людьми (багатіями) і тваринами (бідняками) завершується формуванням нового ідеального суспільства, заснованого на принципах рівності. Розшарування усередині тваринного світу відбувається поступово, але його зачатки видно вже в найперших вчинках свиней (висунення їх на лідируючі позиції під час загальних зборів, відбір у тварин молока і яблук). Прихід до влади Наполеона малюється і як природний (мешканці ферми звикли до його керівництва), і як силовий (його підтримує дев’ять лютих псів). Бекаючі політичні гасла ( «Чотири ноги добре, дві – погано!», «Чотири ноги добре, дві – краще!») Вівці символізують собою малограмотні населення ферми (СРСР), що йде на поводу у влади. Зміцнення урядової позиції Наполеона відбувається за допомогою брехні і обману: сім заповідей, написаних на стіні комори, постійно змінюються, набуваючи новий, необхідний вождю, сенс.
Завершується історія «Скотного двору» встановленням дружніх відносин з людьми і повним уподібненням до свиней, які на початку починають ходити на двох ногах, потім носити людський одяг і походити рилами на людські обличчя. Художні образи головних героїв мають або конкретних історичних (Микола II, Сталін, Троцький, Молотов), або узагальнених прототипів. Трудяга-кінь по кличці Боєць символізує собою робітничий клас, бачить єдину можливість поліпшити своє життя шляхом щоденної праці. Чим складніше стає обстановка на фермі, тим сильніше впрягається в роботу кінь. Боєць свято вірить товаришеві Наполеону, час від часу сумнівається в тому, що йому говорить Стукач, але всякий раз при цьому йде на будівництво вітряка, витрачаючи на це як свій робочий, так і особистий час. Багатостраждальні кури, вимушені віддавати свої яйця на продаж (щоб на виручені гроші Наполеон міг поповнити засіки голодної ферми) і періодично гинуть то від внутрішніх бунтів, то від наклепів на самих себе (кілька птахів стратять за те, що їм наснилося, як вони співпрацювали зі стукачами) є символічним чином радянського селянства. Дисидентський прошарок суспільства являє собою старий ослик Веніамін – частіше за все мовчить, але періодично відкриває тваринам очі на дії влади (наприклад, коли фургон шкуродерів відвозить за межі ферми хворого Бійця). Саме цей герой краще за всіх розуміє суть того, що відбувається на «Фермі»: «Їм ніколи не жилося ні краще, ні гірше – голод, непосильна праця і обдурені очікування, такий, говорив він, непорушний закон життя». Духовенство в повісті Оруелла втілилося в художньому образі улюбленця містера Джонса – ручного ворона Мойсея (чергове говорить ім’я, яке вказує на біблійну основу персонажа). З цим героєм читач зустрічається двічі: до повстання тварин (часи Російської Імперії і розквіт православ’я) і після Бою під вітряком (часткове відродження православ’я після закінчення Великої Вітчизняної Війни). Фінал «Скотного двору» можна назвати пророчим: Оруелл, сам того не підозрюючи, передрік поступове становлення СРСР на шлях капіталізму (об’єднання свиней з містером Калмінгтоном) і повернення йому колишньої назви «Панський двір» (Російської Федерації замість зниклої Російської Імперії).
Домашнє завдання: опрацювати твір "Колгосп тварин"
11.11.2020 Урок № 5-6
Тема: Анна Ахматова. Поема "Реквієм"
Анна Андріївна Ахматова (1889 - 1966) - знаменита російська поетеса ХХ століття, письменниця, перекладач, критик і літературознавець. Автор відомої поеми «Реквієм» про репресії 30-х років.
Ранні роки
Народилася 11 червня (23 червня) 1889 року в Одесі.Першу освіту в біографії Ахматової було отримано в Маріїнській гімназії в Царському Селі. Потім в житті Ахматової проходило навчання в Фундуклеївській гімназії Києва. Вона відвідувала історико-літературні, жіночі курси.
Початок творчого шляху
Вперше вірш Анни Ахматової було опубліковано в 1911 році. Перша книга віршів поетеси вийшла в 1912 році ( «Вечір»). У 1914 був опублікований другий її збірка «Четки» накладом 1000 примірників. Саме він приніс Ганні Андріївні справжню популярність. Ще через три роки поезія Ахматової вийшла в третій книзі «Біла зграя», в два рази більшим тиражем.
Особисте життя
У 1910 році вийшла заміж за Миколу Гумільова, від якого в 1912 році народила сина Льва Миколайовича. Потім в 1918 році життя поетеси стався розлучення з чоловіком, а незабаром нове заміжжя з поетом і вченим В. Шилейко. А в 1921 році Гумільов був розстріляний. З другим чоловіком вона розлучилася, а в 1922 році у Ахматової зав'язалися стосунки з мистецтвознавцем Н. Пунін. Вивчаючи біографію Анни Ахматової варто коротко відзначити, що багатьох близьких їй людей спіткала сумна доля. Так, Микола Пунін тричі перебував під арештом, а єдиний син Лев більше 10 років пробув в ув'язненні.
Поема «Реквієм»
В основі поеми «Реквієм» Анни Ахматової лежить особиста трагедія поетеси. Написана вона під впливом пережитого в період, коли Ахматова, простоюючи в тюремних чергах, намагалася дізнатися про долю свого сина Льва Гумільова. А він тричі був заарештований владою у страшні роки репресій.
Писалася поема в різний час, починаючи з 1935 року. Довго цей твір зберігався в пам’яті Ахматової, вона читала його тільки друзям. А в 1950 поетеса зважилася записати поему, але опублікували її тільки в 1988 році.
За жанром «Реквієм» замислювався як ліричний цикл, а пізніше вже він був названий поемою. Композиція твору складна і складається з таких частин: «Епіграф», «Замість передмови», «Присвята», «Вступ», десять розділів. Окремі розділи мають свою назву: «Вирок», «До смерті», «Розп’яття» і «Епілог». У поемі мова йде від імені ліричного героя. Це «двійник» поетеси, авторський прийом вираження думок і почуттів.
Головна ідея твору — вираження масштабів народного горя. Епіграфом до поеми Анна Ахматова бере цитату зі свого ж вірша «Так недарма ми разом бідували». Словами епіграфа виражена народність трагедії, причетність до неї кожної людини. І далі в поемі триває ця тема, але масштаб її досягає величезних розмірів.
Для створення трагічного ефекту Анна Ахматова вживає практично всі віршові розміри, різний ритм, а також різну кількість стоп у рядках. Цей її особистий прийом допомагає гостро відчути події поеми.
Авторка використовує різні шляхи, які допомагають осмислити переживання людей. Це епітети: Русь «безвинна», туга «смертельна», «столиця здичавіла», «піт смертний», «страждання скам’яніле», «локони срібні»; метафори: «летять тижні», «перед цим горем гнуться гори», «пісню розлуки паровозні співали гудки». Зустрічаються і антитези: «хто звір, хто людина», «і впало кам’яне серце на мої ще живі груди». Є й порівняння: «І стара вила, як поранений звір».
У поемі присутні і символи: сам образ Ленінграда — спостерігач горя, образ Ісуса і Магдалини — ототожнення зі стражданнями всіх матерів.
Щоб залишити пам’ять про цей час, поетеса звертається до нового символу — пам’ятника. Ахматова просить поставити пам’ятник у тюремних стінах не її музі, а в пам’ять про страшні репресії 30-х років.
Ось так поетеса жіночої душі, кохання і глибоких почувань зуміла подолати всі тематичні та формальні межі і показати багатогранність і велич свого таланту.
Домашнє завдання. Аналізувати поему А.Ахматової «Реквієм».
Немає коментарів:
Нові коментарі наразі не дозволено.