«Правила написання креативного есе»
1. Тільки позитивна мова (описувати краще те, що є, а не те, чого немає).
2. Слова-зв’язки (вони допомагають плавно переходити з однієї частини до іншої).
3. Різна структура речень. (Читати речення однакової структури нудно. Додайте кілька інверсій. Складіть речення різні завдовжки).
4. Зрозумілі слова. (Розумійте значення слів, які ви вживаєте в есе. Ви пишете, щоби вразити змістом, а не словниковим запасом. Вишуканість гарна, але в міру).
5. Різні слова (Використовуйте синоніми).
6. Лаконічність.
7. Кожне слово важливе (без повторів; кожне речення має нести унікальний зміст).
8. Активна життєва позиція.
9. Аргументація.
Дієслівні форми
Морфологічні особливості дієслова виявляються в тому, що воно має п’ять форм:
1. Неозначена форма дієслова (інфінітив).
Це така незмінювана форма дієслова:
- називаючи дію або стан, не вказує на час, особу, рід, число;
- відповідає на запитання що робити? що зробити?
- має інфінітивний суфікс -ти (-ть), який не входить до основи.
2. Особові форми, їх краще назвати способовими, бо тут ідеться про способи (дійсний, умовний і наказовий), про теперішній, майбутній і минулий час дійсного способу, про особові форми у теперішньому і майбутньому часі дійсного способу та у наказовому способі і про родові форми у минулому часі й умовному способі.
Основною і спільною їх ознакою є змінюваність за числом і особою або за числом і родом.
Щоб визначити особу дієслова, треба підставити займенники.
1-а особа — я, ми
2-а особа — ти, ви
3-а особа — він, вона, воно, вони
Наприклад: ходжу (я) – 1-а особа однини.
3. Безособові дієслова. Безособові форми на -но, -то, -ло.
Такі дієслова:
- називають дію або стан, що проходять незалежно від особи (без особи);
- не поєднуються з підметом;
- мають тільки одну форму, не змінюються.
Безособові дієслова можуть означати:
1) явища природи (світає, розвидняється, смеркає, підмерзає, замело, занесло, хурделить, вечоріє, задощило);
2) фізичний або психічний стан людини (нудить, морозить, гнітить, кортить, не віриться, бачиться, примарилось, не сидиться, не хочеться);
3) випадковість (щастить, повезло, не везе, таланить, удалося);
4) буттєвість (минулося, не стало, було, не було, немає).
Безособові дієслова виступають головним членом у односкладних реченнях, і такі речення називаються безособовими: Добре там живеться, де гуртом сіється й ореться (Нар. творчість); Краю плавням не було (М. Коцюбинський); Пахло полином. І тишею, спокоєм віяло звідусіль (А. Головко).
Безособові форми на -но, -то вказують на уже виконану невідомою чи неназваною особою дію, тому утворюються від пасивних дієприкметників минулого часу і, як і безособові дієслова, є головним членом у односкладних безособових реченнях:
Ой у полі жито копитами збито,
Під білою березою козаченька вбито.
Ой убито-вбито, затягнено в жито,
Червоною китайкою личенько покрито (Нар. пісня).
Уже мене пошарпано, всі квітоньки загарбано,
Всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшениченьки (Леся Українка)
4. Дієприкметник — це змінна дієслівна форма, яка називає ознаку предмета за дією: вишитий рушник, намальована картина, освітлена вулиця, блимаючий вогник, плутані стежки, недочитана книга, любляча дружина, кохана дівчина, підготовлена відповідь.
5. Дієприслівник — це незмінювана дієслівна форма:
- пояснюючи головне дієслово, називає додаткову дію;
- відповідає на питання що роблячи? що зробивши?:
Над сріблом води лісової, знімаючись, щиглик дзвенів (М. Рильський);
Погулявши коло бджіл і наївшись огіркових пуп’янків, натрапив я на моркву
(О. Довженко)
Домашнє завдання: законспектувати та опрацювати матеріал
13.04.2021 Урок 29-30
Тема: Числівник. Складні випадки узгодження й відмінювання числівників.
Числівник – це самостійна змінна частина мови, що позначає:
абстрактне число;
кількість однорідних предметів;
кількість частин від цілого;
місце предмета в ряду однорідних при лічбі;
відповідає на питання скільки? котрий? котра? котре?
Наприклад: один, п’ять, декілька, дві третіх, двадцятий.
Відмінювання числівників від1 до 10
Н. сім вісім
Р. семи(сімох) восьми (вісьмох)
Д. семи (сімом) восьми (вісьмом)
З. сім (сімох) вісім (вісьмох)
О. сьома (сімома) вісьма (вісьмома)
М. (на) семи (сімох) (на) восьми (вісьмох)
У назвах десятків від 50 до 80 відмінюється друга частина слова – десят.
Н. сімдесят
Р. сімдесяти (сімдесятьох)
Д. сімдесяти (сімдесятьом)
З. сімдесят (сімдесятьох)
О. сімдесятьма (сімдесятьома
М. (на) сімдесяти (сімдесятьох)
У назвах сотень змінюються обидві частини. Ь у назвах сотень НЕ пишемо
Н. сімсот вісімсот
Р. семисот восьмисот
Д. семистам восьмистам
З. сімсот вісімсот
О. сьомастами (сімомастами) вісьмастами ( вісьмомастами)
М. (на) семистах (на) восьмистах
Числівники 40, 90, 100 мають 2 форми:
Н. З. - сорок, дев’яносто сто
Р. Д. О. М. – сорока, дев’яноста ста.
Числівник тисяча відмінюється як іменник круча , чотири як багато
Н. тисяча, круча чотири, багато
Р. тисячі, кручі чотирьох, багатьох
Д. тисячі, кручі чотирьом , багатьом
З. тисячу, кручу чотири, багато
О. тисячею, кручею чотирма, багатьма
М. (на) тисячі , кручі (на) чотирьох , багатьох
У кількісних складних числівниках відмінюється кожне слово за своїм типом
Н. тисяча шістсот двадцять сім
Р. тисячі шестисот двадцяти (- тьох) семи (сімох)
Д . тисячі шестистам двадцяти (-тьом) семи (сімом)
З. тисячу шістсот двадцять сім
О. тисячею шістьмастами (шістьомастами) двадцятьма сьома (сімома)
М. (на) тисячі шестистах двадцяти (-тьох) семи (сімох)
У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово:
Н. дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ятий —
Р. ...дев'ятого (дев'ятих),
Д. дев'ятому (дев'ятим),
З. дев'ятий (дев'яті),
О.. дев'ятим (дев'ятими),
М. на дев'ятому (дев'ятих).
У дробових числівниках чисельник відмінюється як кількісний числівник, знаменник — як порядковий:
дві п 'я-тих, двом п 'ятим, двома п 'ятими; три десятих, трьом десятим, трьома десятими
Цілі числа узгоджуються з іменниками у множині:
Два столи, три стільці, чотири викладачі
Дробові числівники узгоджуються з іменниками у родовому відмінку:
Одна друга торта, півтора місяця
Мішані числівники узгоджуються з цілим числом
Три з половиною кілометри, два з третиною апельсини,
п’ять з чвертю літрів, сім з половиною кілограмів
числівники два, обидва, три, чотири узгоджуються з іменниками, що в множині втрачають суфікс - ин - у родовому відмінку.
киянин громадянин
кияни громадяни
два киянина чотири громадянина обидва селянина
Відносно часу:
котра година - лише порядковий числівник: сьома, друга…
На позначення половини використ. прийменник НА :
Пів на шосту.
Не можна використовувати прийменники : без, після.
Слід вживати прийменники: за, до
За 15 хвилин сьома, 20 хвилин на третю
Домашнє завдання: опрацювати та законспектувати матеріал;виконати вправи
Вправа 1.
Завдання: записати прислів’я і приказки, розкриваю¬чи дужки.
Сім (п’ятниця) на тиждень.
Знати як свої п’ять (пальці).
Наговорити сім (мішок) гречаної вовни.
Мудрій голові досить два (слово).
Краще з розумним два (раз) загубити, ніж із дурним один раз знайти.
Два (півень) і дві (господиня) не згодяться ні завтра, ні нині. (Нар. творч.)
Вправа 2.
Завдання: записати словосполучення, розкриваючи дужки. Придумати з ними речення.
Три дев’ятих (поверхня), одна четверта (груша), шість сьомих (площа), п’ять десятих (відсоток), півтора (літра), дві треті (автобус).
06.04.2021 Урок 27-28
30.03.2021 Урок № 25-26
Прислівник — це повнозначна, самостійна частина мови, що виражає
ознаку дії, стан предмета або ознаку якості і відповідає на питання як? де?
звідки? наскільки? якою мірою? Є незмінною.
Прислівником називається незмінна
самостійна частина мови. Вона виражає:
1.
ознаки дії, коли залежить від дієслова або його форми —
дієприслівника: злетіти (як?) раптом;
повернувшись (куди?) додому. У реченні виступає
обставиною;
2.
ознаку іншої ознаки, коли залежить від прикметника,
дієприкметника або іншого прислівника: надзвичайно цікавий, урочисто
проголошений, занадто голосно. У реченні виступає обставиною;
3.
ознаку предмета, коли залежить від іменника: вікно (яке?) навпроти;
кава (яка?) по-турецьки. Виступає в реченні
означенням.
Примітка
Прислівники на -о, -е можуть мати ступені порівняння: чисто, чистіше,
найчистіше.
Ступені порівняння мають тільки
прислівники, утворені від якісних прикметників за допомогою суфіксів -о,
-е (гарний
— гарно, добрий — добре).
Ступенів
порівняння є два — вищий і найвищий. Як і в прикметниках,
форми ступенів порівняння прислівників вказують на більшу міру вияву названої
ознаки. Порівняйте: розповісти докладно — розповісти
докладніше — розповісти найдокладніше. Кожен зі
ступенів порівняння має дві форми — просту і складену.
Проста
форма вищого ступеня утворюється за допомогою
суфіксів -ш-, -іш- та кінцевого прислівникового суфікса -е:
веселіше, молодше.
Примітка
Якщо у прислівнику є суфікси -к-, -ок-, то під час творення
форми вищого ступеня вони випадають і вживається суфікс -ш-: швидко
–> швидше; глибоко — глибше.
Під час
утворення прислівників вищого ступеня за допомогою суфікса -ш- відбуваються
ті самі звукові зміни, що й у прикметниках: дорого — дорожче,
близько — ближче, високо — вище.
Деякі прислівники вищого
ступеня мають інші, ніж звичайні прислівники, корені:
погано — гірше,
добре — краще,
багато — більше,
мало — менше.
Значення
вищої міри ознаки може посилюватись додаванням слів ще, трохи, значно,
куди: ще сильніше, куди швидше.
Проста форма
найвищого ступеня утворюється від форми вищого ступеня за допомогою
префікса най-: сильніше— найсильніше, легше — найлегше.
Для
підсилення можуть вживатися префікси як- і що-: якнайточніше,
щонайкраще.
Складена
форма ступенів порівняння прислівників утворюється додаванням до звичайного
прислівника:
- для вищого ступеня
— слова більш, значення якого подібне до значення суфіксів -ш-,
-іш- у простій формі (більш популярно, більш повно);
- для найвищого ступеня
— слова найбільш, значення якого тотожне значенням
суфіксів -ш- або -іш- та префікса най- у
простій формі (найбільш глибоко, найбільш зручно).
Завдяки
такій близькості значень прості та складені форми ступенів порівняння
прислівників є граматичними синонімами. Порівняйте:Найгрізніше мовчить гроза
(Симоненко). — Найбільш грізно мовчить гроза.
Проте
вживаються вони неоднаково: прості форми — загальновживані, складені — вживаються
переважно в офіційно-діловому та науковому стилях: У стислому переказі
зміст передається більш коротко, ніж у докладному. Найбільш
повно правила орфографії викладено в “Українському правописі”.
Примітка
Складені форми ступенів порівняння можуть вказувати і на міру ознаки, меншу від
звичайної. Тоді вживаються слова менш і найменш: Менш
гостро відбувалося обговорення другого питання (Із
газети). Найменш докладно описано службові частини мови (Із
рецензії).
Домашнє
завдання: законспектувати та опрацювати поданий матеріал; виконати тести
|
1. Усі слова є прислівниками в рядку |
|
|
А стрімголов,
змалечку, вперемішку, босоніж |
|
|
2. Виділене слово є прислівником у реченні |
|
|
А Старому та
хворому годи завше, як малому. |
|
|
3. Прислівник пишеться разом у рядку |
|
|
А (на)жаль |
|
|
4. Усі прислівники належать до одного
розряду за значенням у рядку |
|
|
А тепло, таємно,
дуже близько |
|
|
5. Усі прислівники вищого ступеня в рядку |
|
|
А помітніше, куди
веселіше, гарячіше, якнайтепліше |
|
|
6. Позначте рядок із прислівниками, від
яких не можна утворити ступені порівняння |
|
|
А гарно, багато,
далеко, рішуче |
|
13.03.2021 Урок № 23-24
Тема: Есе «Що робить мене щасливим (щасливою)»
І.Робота з діалогом.
Прочитайте діалог.
Олеся цілісінький день чимось засмучена. А може, просто замислена. Дівчинка й сама не змогла б визначити свій настрій. Щоб навести лад у думках і почуттях, вона вирішила порадитися з Богданом.
– Богдане, скажи щиро: ти почувався коли-небудь щасливим?
– Звісно. А ти що, ні? – здивувався хлопець.
– Не так, щоб ні, але я не впевнена, чи то було справжнє щастя. От скажи, коли ти щасливий?
– Що тут мудрувати. Я був щасливий, коли мені подарували айфон. Дуже щасливий, коли немає домашніх завдань і можна увесь вечір грати у футбол...
– Ех, Богдане, це в тебе якесь дитяче щастя. Ще сказав би, що ти щасливий, коли з’їси шоколадну цукерку або надмеш жувальною гумкою бульбашку.
– Висловіть свої думки стосовно таких питань:
· Як ви розумієте щастя?
· Чи можна, на вашу думку, всіх людей зробити щасливими одночасно?
II. Етап засвоєння нових знань
Безперечно, не знайдеться людини, яка би не чула слова «щастя». Воно є загальновживаним і, здається, таке зрозуміле. Та варто лише спробувати витлумачити його, як виявиться, що це не дуже просто. Так відбувається через те, що поняття «щастя» стосується духовного світу людини. А скільки людей – стільки світів! Тож зрозуміло, що кожен витлумачуватиме щастя по-своєму. Для когось – це задоволення, втіха; для когось – добробут. Хтось щастя розуміє як удачу, талан. Для інших щастя – це радість. Наука етика визначає: щастя – це задоволення від життя загалом.
Оскільки кожна людина живе своїм життям, то й відчуття втіхи від нього в кожного буде своє. Саме тому й найзагальніші рекомендації як жити, щоб досягти щастя, є дуже умовними.
Це, однак, не означає, що люди зовсім безпорадні в пошуках щастя. Впродовж тисячоліть накопичено чималий досвід, як цього можна досягнути. А ми сьогодні спробуємо сьогодні побути у ролі філософів і дати відповідь на це питання.
Найперше, нам необхідно витлумачити саме слово «щастя», з’ясувати його етимологію. Допоможуть нам у цьому учні, які працювали над цим питанням вдома.
Як ви думаєте, як виникло слово щастя?
Як зауважує мовознавець Галина Яворська, значення слова «щастя» вторинне. Це слово праслов’янське, воно зберігається зараз у східнослов’янських та західнослов’янських мовах. Етимологічний словник української мови за редакцією Тимченка дає таке пояснення: «спочатку у слова щастя був префікс сь, який колись, вірогідно, мав значення «хороший, гарний», і корінь част, той самий, що в словах частина, частка, частувати.
Отже, щастя – це «хороша частина». - Частина від чого? Мабуть, від спільного добра – майна, їжі, тобто того, що забезпечує саме існування людини».
– А як же пояснюють слово щастя словники?
Щастя – це стан цілковитого задоволення життям; вияв радості від спілкування з рідними, близькими; успіх, удача. (Тлумачний словник української мови).
Щастя – поняття моральної свідомості, що позначає стан людини, який найбільше відповідає внутрішній задоволеності повнотою й осмисленістю життя, здійсненням свого людського призначення. (Український педагогічний словник).
Щастя – благополуччя, земна благодать, бажання жити без горя, смутку, тривоги, спокій і задоволення взагалі, усе бажане, усе те, що заспокоює і задовольняє людину, за переконаннями, смаками і звичками її. (Словник Даля).
– Спробуйте підібрати:
1. синоніми до слова «щастя»: стан людини, задоволення, радість, благополуччя, казка і т.д.
2. епітети: цілковите, материнське, швидкоплинне, моє, людське…
3. метафори: приходить, стукає, окрилює, кличе….
Молодці, а тепер поміркуйте, що може зробити людину щасливою. Запишіть свої думки у вигляді переліку чинників щастя.
Розгорніть робочі зошити, запишіть дату уроку, тему.
Порівняйте свої записи з результатами однокласників. Чи мають ваші напрацювання щось спільне? Чому? Як це пов’язане з моральними правилами життя?
2. Складання асоціативного куща.
Складіть асоціативний кущ до слова «щастя». (Здійснення мрій, задоволення, спокій, достаток, гармонія, добробут, насолода, радість, здоров’я, друзі, взаєморозуміння, кар’єра, кохання).
Група вчених з Європи і Австралії протягом 24 років проводила опитування серед мешканців своїх країн з метою вивести формулу щастя. Після закінчення дослідження вчені дійшли висновку, що стати щасливим можуть всі.
Дослідники довели, що почуття задоволення життям і відчуття щастя залежить від цілком конкретних параметрів.
На перше місце вчені поставили емоційну врівноваженість партнера. "Незалежно від тривалості відносин, щасливими виявилися лише ті пари, де партнери емоційно врівноважені", - пояснює керівник дослідження доктор Хідей.
На другому місці - життєві пріоритети: "Люди, у яких в житті найбільшу цінність становить сім'я, більш щасливі, ніж ті, які вважають абсолютним пріоритетом матеріальні цінності і кар'єру. Така ситуація характерна і для чоловіків, і для жінок. Але все-таки одна гендерна відмінність є: жінки, партнер яких ставить понад усе сімейні цінності, набагато щасливіші за тих, чиї супутники орієнтовані на матеріальні цінності".
На третьому місці - співвідношення роботи та відпочинку. "Для чоловіків і для жінок недостатній час, зайнятий роботою, значно гірше позначається на емоційному стані, ніж надмірна завантаженість роботою. А найсильніше травмує психіку відсутність роботи", - коментують вчені результати дослідження.
– Тобто, як бачимо, формула щастя є насправді, треба лише її знати.
– Пригадаємо, що таке есе? Можете використовувати пам’ятки з попередніх уроків.
Есе – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання, не претендує на вичерпне й визначальне трактування геми.
Визначальними рисами есе є незначний обсяг, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб’єктивному її тлумаченні, вільна композиція. Як правило, есе виражає нове, суб’єктивне слово про щось. Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію й лексику. Для есе характерне використовування численних засобів художньої виразності: метафор, алегоричних образів, символів, порівнянь.
На першому плані есе – особа автора, його думки, відчуття, ставлення до світу. Це головна установка твору.
В есе відбивається суб’єктивна авторська позиція щодо порушеної в темі проблеми. В есе доречне вживання припущень, риторичних питань, фразеологізмів. Вони надають мові експресивності й стилістичної виразності.
3. Опрацювання пам’ятки «Правила написання креативного есе».
ПАМ’ЯТКА
«Правила написання креативного есе»
1. Тільки позитивна мова (описувати краще те, що є, а не те, чого немає).
2. Слова-зв’язки (вони допомагають плавно переходити з однієї частини до іншої).
3. Різна структура речень. (Читати речення однакової структури нудно. Додайте кілька інверсій. Складіть речення різні завдовжки).
4. Зрозумілі слова. (Розумійте значення слів, які ви вживаєте в есе. Ви пишете, щоби вразити змістом, а не словниковим запасом. Вишуканість гарна, але в міру).
5. Різні слова (Використовуйте синоніми).
6. Лаконічність.
7. Кожне слово важливе (без повторів; кожне речення має нести унікальний зміст).
8. Активна життєва позиція.
9. Аргументація.
А тепер на завершення ще один фрагмент, автором якого є відомий американський психолог, письменник Дейл Карнегі.
Усі на світі шукають щастя, й існує один правильний спосіб знайти його. Для цього ви повинні навчитись керувати своїми думками. Щастя не залежить від зовнішніх умов. Воно залежить від умов внутрішнього порядку.
Ви щасливі або нещасливі не завдяки тому, що ви маєте, і не у зв’язку з тим, ким є, де знаходитесь або що робите; ваш стан визначається тим, що ви про це думаєте. Наприклад, дві особи можуть знаходитися в одному і тому ж місці й займатися одним і тим же; обидві можуть мати приблизну кількість грошей і однакове становище – і все ж одна може бути нещасливою, а інша щасливою. Чому? Через різницю в настрої. Я зустрічав не менше щасливих облич серед китайців, які не покладаючи рук працювали в спекотну погоду в Китаї за сім центів у день, ніж зустрічаю на Парк-авеню у Нью-Йорку.
За твердженням Шекспіра, ніщо не є гарним чи поганим, – усе залежить від того, як ми дивимося на речі.
Ейб Лінкольн одного разу відзначив, що «більшість людей щасливі настільки, наскільки вони вирішили бути щасливими» (За Дейлом Карнегі).
– Згідні? Чому?
Домашнє завдання. Скласти есе «Що робить мене щасливим (щасливою)».
02.03.2021 Урок № 21-22
Тема: Ступені порівняння прикметників
Прикметник – це така
особлива частина мови, яка може утворювати ступені порівняння. Та чи всі
прикметники мають таку властивість? Давайте розберемося з цим питанням!
У загальному
понятті прикметник –
це частина мови, яка виражає ознаку предмета та відповідає на питання «який?», «чий». Отже самі прикметники не є однаковими за
характеристиками та поділяються на 3 групи:
1. Якісні прикметники виражають різні ознаки предметів. Це можуть бути різні властивості предметів
або живих істот, що можна сприйняти органами почуттів, помітити в просторі або
часі. Також до якісних прикметників належать риси характеру людей, фізичні та
вікові характеристики.
Наприклад, висока жінка, хитра
лисиця.
2. Відносні прикметники виражають певну ознаку
предмета чи особи по відношенню до чогось.
Наприклад, скляне вікно, подвійна
платня.
3. Присвійні прикметники вказують на належність предмета комусь або чомусь. Частіше на
все – людині. Цей вид прикметників відповідає на питання «чий?», «чия?»,
«чиє?».
Наприклад, мамине вбрання,
поетова пісня.
Не плутайте присвійні
прикметники із займенниками!
Тепер вам легше
зрозуміти, що ступені можуть утворювати тільки якісні прикметники. Адже тільки
вони вказують на неоднакову міру якості. Та й дивно буде звучати, якщо ми назвемо
вбрання більш або менш маминим. Хоча в реальному житті це може зустрічатися.
Але ми ж зараз про правильність мови кажемо, тому давайте запам’ятаємо правила
утворення ступенів порівняння якісних прикметників.
Існує 2 ступеня
порівняння прикметників – вищий та найвищий. І в кожному зі ступенів
розрізняють 2 форми утворення прикметників – просту та складену. Це ви можете
наглядно спостерігайте на прикладі таблиці.
|
Вищий ступінь |
Найвищий ступінь |
||
|
Проста форма |
Складена форма |
Проста форма |
Складена форма |
|
тепліший, красивіша |
більш теплий, більш красива |
найтепліший, найкрасивіша |
найбільш теплий, найбільш красива |
Із наведених прикладів
ми бачимо, що проста форма вищого та найвищого ступенів порівняння утворюється
шляхом зміни будови самого прикметника. В той час, як найвищий ступінь не
впливає на будову прикметника, в ньому тільки додається додаткове слово, яке вказує
на зміну міри ознаки.
Вищий
ступінь порівняння прикметника вказує на те, що в
одному об’єкті ознака проявляється більшою або меншою мірою, ніж в іншому.
Проста
форма вищого ступеня
порівняння створюється за допомогою додавання суфіксів –ш та -іш: спритний – спритніший. Але будьте уважні, тому що деякі прикметники
можуть втрачати суфікси –к, -ек, -ок: легкий – легший.
Після додавання
суфікса –ш, у будові деяких
прикметників може спостерігатися чергування приголосних, та як результат –
звукові сполуки: жч: близький – ближчий, але с+ш міняється на щ: високий – вищий.
Складена
форма порівняння
вищого ступеня утворюється дуже легко – шляхом додавання слова більш або менш до звичайної форми прикметника: товстий – більш
товстий, гучний – менш гучний.
Найвищий
ступінь порівняння є
свідченням того, що в цьому об’єкті відповідна ознака проявляється найбільшим або
найменшим чином у порівнянні до
всіх інших об’єктів.
Проста
форма найвищого
ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого
ступеня порівняння такого префікса, як най-: кращий – найкращий. Але це значення можна також додатково ще посилити
префіксами що- та як-: модний - щонаймодніший, спокійна - якнайспокійніша.
Складена
форма порівняння
найвищого ступеня утворюється так само, як і форма вищого ступеня – за
допомогою додавання слів найбільш або найменш до звичайної форми прикметника: холодний – найбільш
холодник, гостра – найменш гостра.
Винятки!
Запам’ятайте, що
ступені порівняння ніколи не утворюють такі якісні прикметники:
- ті, що
називають абсолютну якість: порожній;
- ті, що утворюються
за допомогою наступних суфіксів: -уват, -езн, -есеньк, -еньк,
-енн, : здоровенний,
чорнесенький.
Домашнє завдання: законспектувати та опрацювати поданий матеріал у зошити, повторити правила
Тема: Прикметник. Відмінкові закінчення прикметників.
Прикметник
може змінювати рід число та відмінок.
Відмінювання — важлива властивість прикметника. Вона допомагає узгоджуватися з іменником і робить нашу мову ще мелозвучнішою.
Правила:
В однині розрізняють прикметники чоловічого, жіночого та
середнього роду, який визначається родом іменника. Наприклад: головний
біль, вищий ступінь, далека путь, довідкове бюро.
Категорія
числа прикметників має аналогічний характер — форми числа прикметників
узгоджуються з формами числа іменників,
з тією лише різницею, що ознаки роду повністю нейтралізуються у множині.
Наприклад: пріоритетні (напрями, сфери, завдання), державні (доходи, інвестиції, вкладення, витрати).
За
характером закінчень прикметники поділяють на групи — тверду і м’яку (змішаний тип відмінкових закінчень
мають лише прикметники з компонентом -лиций, -лице).
До твердої
групи належать прикметники, які в називному відмінку однини мають закінчення:
чоловічого роду —ий або нульове (жіночого
роду -а, середнього роду -е), напр.: природний, зворотний, поточний, рад,
готов, повинен, Ігорів, Миколин, Ольжин, Марин.
Зразок
словозміни:
Н. —
природн-ий — природн-а — природн-е — природн-і
Р. —
природн-ого — природн-ої — природн-ого — природн-их
Д. —
природн-ому — природн-ій — природн-ому — природн-им
3. — як Н.
або Р. природн-у як Н. як Н. або Р.
О. —
природн-им — природн-ою — природн-им — природн-ими
М. — природн-ому
(-ім) — природн-ій — природн-ому (-ім) — природн-их
Прикметники м’якої
групи в називному відмінку однини чоловічого роду
закінчуються на -ій (-їй), а жіночого роду на -я, середнього роду на -є, напр.: всесвітній,
дорожній, безкраїй.
Зразок
словозміни:
Н.
— безкра-їй — безкра-я — безкра-є — безкра-ї
Р. —
безкрай-ого — безкрай-ої — безкрай-ого — безкра-їх
Д. —
безкрай-ому — безкрай-ою — безкрай-ому — безкра-їм
3. —
як И. або Р. безкра-ю як Н. як Н.
або Р.
О. — безкра-їм — безкрай-ою —
безкра-їм — безкра-їми
М. — безкрай-ому — безкра-їй — безкрай-ому —
безкра-їх
Запам ‘ятайте! У формах місцевого відмінка однини
чоловічого та середнього роду в науковому та діловому стилях перевага надається
закінченню -ому.
Вибір
закінчення не залежить від значення прикметника. Єдиним винятком з цього
правила є слова дружний і дружній, в яких
закінчення є показником різного лексичного значення. Порівняйте: дружний — “який відбувається одночасно,
спільно, погоджено, злагоджено”,
і дружній — “який виражає прихильність, довіру,
дружелюбність”.
Прикметник
дружній входить до складу терміносполучення дружній вексель — “фіктивний
вексель, що, на відміну від справжнього векселя, не має відповідного
забезпечення і використовується особами, які домовилися надати один одному
вексель”.
Винятком із
загального поділу на групи є також прикметники чоловічого та середнього роду на -лиций,
-лице. Наприклад: білолиций (-е), круглолиций (-е),
червонолиций(-е), які мають змішаний тип відмінкової парадигми: в однині
закінчення прикметників м’якої групи (крім називного та орудного відмінків), а
в множині — твердої (крім називного).
Домашнє
завдання : опрацювати та
законспектувати даний матеріал, виконати тестові завдання
Тестові завдання
1.Прикметник означає:
А предмет;
Б ознаку
предмета або його приналежність;
В
кількість предметів або їх порядок при лічбі.
Дібрати й записати прикметник.
2. Ступені порівняння можна утворити
від
А якісних прикметників;
Б відносних прикметників;
В присвійних прикметників.
Від самостійно дібраного прикметника
утворити всі форми вищого й найвищого
ступенів порівняння (напр.: мудрий –
мудріший; більш (менш) мудрий;
наймудріший; найбільш (найменш) мудрий).
3. Ознаку предмета за його відношенням до часу, місця, матеріалу тощо
позначають:
А якісні прикметники;
Б відносні
прикметники;
В присвійні прикметники.
Від іменника лебідь утворити прикметник,
увести його до словосполучень або речень так, щоб він був присвійним та
відносним.
4. На питання чий? чия? чиє? Відповідають:
А якісні прикметники;
Б відносні прикметники;
В присвійні прикметники.
Визначити, до якої групи за значенням
належить прикметник у виразі ведмежа
послуга.
5. У формі найвищого ступеня порівняння стоять прикметники:
А гарніший, біліший, гіркіший;
Б більш легкий, менш вдалий, більш
творчий;
В найкращий, найбільш
міцний.
Утворити просту форму найвищого ступеня
порівняння прикметника стрункий
(близький) або скласти (пригадати) й
записати речення з прикметником у формі вищого ступеня порівняння (напр..: Чим більший тягар несемо на плечах, тим
глибші лишаєм сліди! (Л.Талалай).
6. Короткі форми прикметників - це
А золотая, широкеє, відважнії;
Б юний, мужній, блакитний;
В повен, рад, золот, зелен.
Пригадати й записати речення з народної
пісні (або прислів’я), що вміщує коротку форму прикметника
(напр.: Пливе човен, води повен. Так
голоден, що робити не годен (Нар.творч.).
19.01.2021 Урок № 14-15
Тема: Поняття про суперечку. Види суперечок
Суперечку можна визначити як процес обміну протилежними думками.
Будь-яка суперечка передбачає зіткнення думок або позицій. Кожна сторона активно відстоює свою власну точку зору і намагається розкритикувати точку зору супротивника. Якщо немає такого зіткнення думок, то немає і самого спору, а є якась інша форма комунікації. Так, наприклад, проповідь, молитва, лекція, доповідь не є суперечками. Якщо аргументація з приводу якогось питання спрямована на людей, які нейтрально або позитивно (тобто некритично) ставляться до неї, то немає ніяких підстав вважати цю комунікативну ситуацію суперечкою.
Суперечка - це комунікативна ситуація, де наявне активне ставлення до позиції співрозмовника, що виражається в її критичній оцінці.
Обов'язковими учасниками суперечки є пропонент, опонент і аудиторія.
Пропонент- це той, хто висуває, обстоює деяку тезу. Без пропонента не може бути ані спору, ані аргументативного процесу, оскільки спірні питання не виникають самі собою, вони повинні бути кимось сформульовані і поставлені на обговорення. Пропонент може висловлювати власну думку або представляти колективну позицію з того чи іншого питання.
Опонент- другий обов'язковий учасник суперечки. Це той, хто заперечує, піддає сумніву істинність або слушність тези, яку висунув пропонент. Опонент може бути безпосередньо присутнім і особисто брати участь у спорі. Але може бути й така ситуація, коли опонент безпосередньо не бере участі в аргументативному процесі.
Аудиторія - третій, колективний суб'єкт суперечки. Це не пасивна маса людей, а колектив, який має свої переконання, свої позиції, точки зору з приводу питання, що обговорюється. Вона є основним об'єктом аргументативного впливу в спорі.
Можна виділити декілька класифікацій суперечок. По-перше, суперечка за формою може бути дискусією, полемікою, диспутом або дебатами.
Дискусія (від лат. (dіscussiо - дослідження, розгляд) - це публічна суперечка, мета якої полягає у з'ясуванні й порівнянні різних точок зору, у знаходженні правильного рішення спірного питання. Дискусію можна також кваліфікувати як своєрідний спосіб пізнання. Вона дозволяє краще зрозуміти те, що не є достатньо чітким і зрозумілим. Навіть якщо учасники дискусії не приходять до спільного висновку, все ж таки взаєморозуміння між протилежними сторонами посилюється. Безпосередня мета дискусії - це досягнення консенсусу між учасниками суперечки стосовно проблеми, що обговорюється. У зв'язку з цим застосування некоректних прийомів, спрямованих на обдурювання співрозмовника, в такій суперечці заборонене. У протилежному випадку дискусія може припинитися і виникне конфліктна ситуація.
Унікальним прикладом такого виду суперечки є дискусія, яка відбулася між двома видатними фізиками Н. Бором та А. Ейнштейном. Ця дискусія тривала протягом декількох десятиліть. Вони сперечалися і усно, і письмово, і на відстані, і при зустрічі. Іноді суперечка була по-академічному строгою, а інколи була схожою на вибух.
Полеміка (від грецьк. роlemikos - ворожий, войовничий) - це суперечка, в якій є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і думок. У зв'язку з цим її можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з якогось питання, як публічну суперечку з метою захисту, відстоювання своєї точки зору і спростування протилежної.
Із цього визначення випливає суттєва різниця між полемікою, з одного боку, та дискусією - з іншого. Якщо Учасники дискусії або диспуту, відстоюючи протилежні Думки, намагаються дійти консенсусу, якоїсь єдиної думки, знайти спільне рішення, встановити істину, то мета полеміки зовсім інша. Тут потрібно отримати перемогу над супротивником, відстояти і захистити свою власну позицію. Прийоми, які застосовуються в полеміці, повинні бути коректними, однак у практиці сучасної комунікації в подібного типу суперечках часто застосовуються також некоректні прийоми.
Диспут (від лат. disputо - досліджую, сперечаюсь) та дебати (від франц. dеbate- сперечатися) як види суперечки в літературі часто розглядаються як схожі поняття.
Відмітні ознаки диспуту такі:
• Диспут - це завжди публічна суперечка.
Предметом диспуту як публічного спору виступає наукове або суспільно важливе питання.
• Організаційні форми диспуту можуть бути різноманітними: обговорення дисертації, публічний захист тез тощо.
• На відміну від дискусії диспут не тільки з'ясовує підстави, а й виявляє позиції сперечальників. Нерідко останнє в диспуті стає головним.
Дебати- це суперечки, які виникають при обговоренні доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях тощо. Мета дебатів - визначення ставлення учасників обговорення до спільних для всіх тез виступу.
Окрім наведеної вище класифікації суперечок існують також інші. Так, залежно від мети розрізняють: суперечку заради істини, суперечку заради переконання, суперечку заради перемоги і суперечку заради суперечки.
Суперечка заради істини, або діалектична суперечка, у чистому вигляді зустрічається рідко. (Тут слово «діалектична» застосовується в своєму первісному значенні. Діалектикою у Стародавній Греції називали мистецтво досягнення істини в процесі бесіди). У такій суперечці дуже старанно підбираються та аналізуються доводи тих, хто сперечається, ретельно оцінюються позиції та точки зору протилежних сторін, тобто, по суті, ведеться спільний пошук істини. Такий спір можливий лише між компетентними, обізнаними з цією проблемою людьми, які зацікавлені в її вирішенні. Девізом такої суперечки можна назвати вислів: «Платон мені друг, але істина дорожча». її учасники, як правило, глибоко поважають один одного, взаємно спонукають до уточнення формулювань та визначень, проявляють толерантність, намагаються прояснити точку зору співрозмовника, погоджуються з положеннями супротивника, які здаються правильними. Образно учасників суперечки заради істини можна уявити як двох людей, що розпилюють однією пилкою стовбур дерева. Як підкреслював відомий філософ та логік Сергій Поварнін, цей вид суперечки «дає, окрім безперечної користі, істинну насолоду та задоволення і є насправді «розумовим банкетом».
Завданням суперечки може бути не тільки перевірка істинності якогось положення, а й переконання іншої людини. Тут важливо зазначити два моменти: людина може переконувати іншу людину або тому, що сама щиро вірить в те, що є предметом переконання, або тому, що «так треба» з огляду на певні обставини, хоча сама насправді не поділяє думки, які відстоює (наприклад, офіційні проповідники різних вчень, сект, агітатори, торгові представники різноманітних фірм тощо). Прийоми, які застосовуються у подібних суперечках, можуть бути як коректними, так і некоректними, головне - переконати співрозмовника у слушності своєї думки.
Одним із мотивів переконання може, бути переконання людини у мудрості співрозмовника. Якщо для цього застосовуються різноманітні хитрощі, то така суперечка називається софістичною. Звичайно, у такому випадку може йтися тільки про позірну, а не справжню мудрість. Як приклад такого спору наведемо діалог, який відбувається між давньогрецьким софістом і звичайною людиною.
-Скажи, - звертається софіст до молодого любителя суперечок, - може одна й та сама річ мати якусь властивість і не мати її?
-Очевидно, ні.
-Подивимося. Мед солодкий?
-Так.
-І жовтий також?
-Так, мед солодкий і жовтий одночасно. Але жовтий - це солодкий, чи ні?
-Звичайно, ні. Жовтий - це жовтий, а не солодкий.
-Отже, жовтий - це не солодкий?
-Звичайно.
-Про мед ти сказав, що він солодкий і жовтий, а потім погодився, що жовтий не означає солодкий, і тому наче сказав, що мед є і солодким, і несолодким одночасно. А спочатку ти твердо сказав, що жодна річ не може мати і не мати якусь властивість.
Метою суперечки буває не тільки дослідження істини чи переконання, а й перемога. Мотиви проведення такого спору можуть бути різноманітними. Один вважає, що обстоює справедливість, інший - захищає суспільні інтереси, третій нав'язує свою думку, тому що у нього великий життєвий досвід і він знає, як повинно бути, четвертому потрібно самоутвердження тощо. Головне завдання, що стоїть перед суперечниками в цьому випадку, полягає у тому, щоб «взяти гору» над супротивником за будь-яку ціну, використовуючи будь-які методи. Така суперечка називається ще еристичною суперечкою. Іноді можна зустріти також назву «парламентська суперечка».
Характерною ознакою еристичної суперечки є те, що вона є суперечкою про цінності, про ствердження якихосьвласних оцінок і критику протилежних. У зв'язку з цим метою такої суперечки завжди є перемога, а не досягнення істини. Причому перемога тут витлумачується як ствердження якоїсь системи цінностей (оцінок або норм) і відповідно до цього - прийняття конкретного напряму майбутньої діяльності. До речі, суперечка заради істини також може перетворитися на суперечку заради цінностей, якщо вона буде орієнтуватися не на істину, а на перемогу однієї зі сторін.
Слід зазначити, що у процесах реальної комунікації суперечка заради перемоги зустрічається значно частіше, ніж суперечка заради істини. Остання, як правило, має місце в науковій діяльності, але й там нерідко переростає в суперечку про цінності.
Досить часто зустрічається і такий вид спору, як суперечка заради суперечки. Це, так би мовити, «мистецтво заради мистецтва», своєрідний «спорт». Для людей, які ведуть подібний спір, однаково, про що, з ким і з якою метою сперечатися. Головне для них - перебувати в стані сперечання. «Такий «спортсмен», - пише Сергій Повариш, - не розбирає часто, заради чого потрібно сперечатися, а заради чого не потрібно. Радий сперечатися за все і з будь-ким, і чим парадоксальніше, чим важча думка, яку обстоюють, тим вона іноді для нього стає ще привабливішою. Для деяких взагалі не існує парадокса, який вони не взялися б захищати, якщо ви сказали «ні»... Сьогодні такий «спортсмен» доводить, що А є Б, і так гарячкує, немов би це - саме свята святих його душі. Завтра він буде доводити, що А не Б, а В, і так само гарячкуватиме».
Суперечки також можна розрізняти за кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань. За цією ознакою виділяють три види спорів: суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це гак званий внутрішній спір), суперечка-діалог (сперечаються дві особи) та суперечка-полілог (спір ведеться кількома особами).
У свою чергу, суперечка-полілог може бути масовою (усі присутні беруть участь у спорі) і груповою (спірне питання вирішує окрема група осіб у присутності всіх учасників).
І, нарешті, за способом ведення боротьби думок суперечки поділяють на усні та письмові. Усна форма спору передбачає безпосереднє спілкування конкретних осіб. Такі суперечки, як правило, обмежені за часом і замкнені в просторі: проводяться на конференціях, засіданнях, заняттях тощо.
Письмова форма суперечки передбачає опосередковане спілкування учасників спору. Такі суперечки триваліші за часом, порівняно з усними.
Домашнє завдання: 1. Опрацювати с. 184–193 у підручнику (О. Авраменко, 2018). 2. Записати у зошит визначення суперечки та її різновидів (с.184–185, підручник).
3. Прочитати матеріал «Правила ведення суперечки» (с.185, підручник)
08.12.2020 Урок № 11-12
Тема: Закінчення іменників ІІІ відміни в орудному відмінку. Словозміна іменників ІV відміни. Особливості кличного відмінка. Творення та відмінювання жіночих та чоловічих імен по батькові
Як правильно написати закінчення орудного відмінка однини іменників
III відміни
|
1. Чи в кінці основи є лише один приголосний звук? |
|||
|
Так
Ні |
|||
|
2. Чи цей звук — губний або [р]? |
2. Чи перед кінцевим приголосним є звук [р]? |
||
|
Так Ні Так Ні |
|||
|
Ставимо апостроф: кров'ю, матір'ю |
Подвоюються приголосні: сіллю, піччю |
Ставимо апостроф: верф'ю
|
Приголосні не подвоюються: радістю, жовчю,
Керчю |
1. Робота з підручником
Особливості відмінювання
іменників ІІІ відміни
|
Орудний відмінок однини |
іменники мають закінчення -ю: |
любов’ю, тушшю, Керчю, радістю |
|
кінцевий приголосний основи (крім р, щ) подвоюється,
якщо стоїть після голосного |
міццю, миттю, суттю, тінню, зустріччю, подорожжю |
|
|
кінцевий приголосний основи не подвоюється, коли
перед ним є інший приголосний |
верф’ю, радістю, швидкістю |
2.
Дослідження-спостереження
Провідміняйте іменники кров, ніч, тінь Виділіть
відмінкові закінчення. Чи залежать закінчення іменників ІІІ відміни в непрямих
відмінках від того, яким є кінцевий приголосний основи – твердим, м'яким чи
шиплячим?
Іменники ІІІ відміни на групи не поділяються, тому відмінкові закінчення
в них однакові незалежно від кінцевого приголосного основи.
3.
Мовознавча задача. Є два слова, які мають
однакове значення, але по-різному пишуться: мама
і мати. Визначити їхні відміни.
4.
Пояснювальний
диктант. Запишіть речення. Визначте відмінки іменника
мати, і виділіть відмінкові закінчення.
1) Рідна мати моя, ти ночей не доспала (А. Малишко). 2) Ходімо
зараз до матері, нехай вона втішиться, що має таку добру дитину (М.
Коцюбинський). 3) Леся задумала вишити сорочку своїй хрещеній матері, що
дуже її любила та пестила (О. Косач-Кривенюк). 4) Чого тільки не
насадить наша невгамовна мати (О. Довженко). 5) Маю я святе синівське право з матір'ю побуть на самоті (В.
Симоненко). 6) Матері забуть не можу (П. Тичина).
Форма матір характерна лише для
знахідного відмінка. У називному відмінку матір
подається з позначкою застаріле. У
непрямих відмінках слова мати
з’являються суфікси -ер-, -ір-.
5.
Дослідження-обґрунтування. Прочитайте. Подумайте, чому в одних словах у закінченнях
давального, орудного й місцевого відмінків пишемо а, а в інших – я.
1) Низький уклін усім матерям. 2) Ми пишаємося матерями-героїнями.
3) За час навчання ми побували в багатьох подорожах. 4) Літо
запам'яталося цікавими подорожами. 5) У тінях дерев ховаємося у
спеку. 6) Ночами мені мама співала колискові.
Літеру а пишемо в закінченнях давального, орудного й місцевого
відмінків з основою на шиплячий; в усіх інших – букву я.
6.
Самостійна
робота. Запишіть речення. Поставте іменники III відміни
в потрібній формі, виділіть закінчення, підкресліть орфограми. Зробіть розбір
виділених іменників як частини мови.
1) Десь із темними (ночі), із тихими (очі) встала казка сивоброва в мене
за плечима (А. Малишко). 2) Поезія Шевченка вражає (мальовничість),
(плавність) і (співучість), (безліч) відтінків чуття (О. Гончар). 3)
Доти ягнята скачуть, доки (мати) бачать. 4) За гроші не купиш ні
батька, ні (мати) (Нар. творч.). 5) Моя (любов), я перед тобою, бери
мене в свої блаженні сни (Л. Костенко).
Серед іменників ІІІ відміни чимало назв абстрактних понять, які мають
лише форму однини: гордість, свіжість, юність.
Теоретично у кличному відмінку однини можна поставити всі іменники ІІІ
відміни, проте найчастіше такі форми трапляються в художньому стилі: любове, совісте.
♦ Поставте подані іменники у кличному відмінку однини й уведіть один-два
з них у речення.
Радість, мудрість, пам'ять, осінь, печаль, ніч.
7. Кличний
відмінок .
У повсякденному
житті ми постійно знаходимося в контакті з людьми навколо нас. Та чи правильно
ми до них звертаємося?
Кличний відмінок – одна з відмінних рис української мови, яка робить її
мелодичною та співучою. Ми маємо використовувати кличний відмінок під
час звертання до будь-якої особи або навіть неживої істоти.
Отже, розберімося!
Перш
за все, треба розуміти, що в кличному відмінку вживаються не тільки імена,
прізвища та по батькові. При звертанні ви також можете вказувати на посаду,
особистий статус чи наукове звання людини. Також допускається використання
загальних звертань, залежно від ситуації: жінко, чоловіче, хлопче, студенте та
інші.
Правила використання кличного відмінка
Всі
іменники кличного відмінка незалежно від їхнього лексичного значення можуть
закінчуватися всього на 5 (!) різних літер: е, є, о, у, ю.
Запам’ятайте їх та умови використання!
Кличний
відмінок властивий тільки іменникам, але зараз ми розберемося з їхніми
особливостями в рамках використання різних закінчень. Адже закінчення кличного
відмінку іменника залежить від закінчення цього ж іменника в називному
відмінку.
Кличний
відмінок мають
усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині.
У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного
відмінка: сестри, брати, але для деяких слів також продовжує
існувати архаїчна форма із закінченням -ове: сестрове, братове (зараз
переважно вживаються у поетичному та урочистому мовленні, як-от у вірші Івана
Драча «Німі братове дерева»). Серед таких слів єдиним загальновживаним та
нормативним є звертання «панове» (варіант кличного відмінка від «пани»). Ці
форми можуть мати різне походження: або архаїчна форма називного відмінка
множини іменників з давньою основою на *-ŭ (сватове),
або запозичена питома форма називного множини (панове —
від пол. panowie), або утворені за аналогією до них форми (сестрове,
братове).
Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви
предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма
(переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте.
Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях,
як друже Іване, Василю Миколайовичу, пане офіцере (але можна
і пане офіцер).
I відміна
У
кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати
закінчення -о, -е (-є), -ю.
·
Тверда група має закінчення -о: дружино,
перемого, сестро;
·
М'яка група має закінчення -е: воле, земле, Катре, Ілле,
Насте, а після голосного та апострофа — закінчення -є: Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є;
·
Мішана група має закінчення -е: теще,
душе, площе;
·
Деякі іменники цієї відміни з основою на
м'який приголосний зі значенням пестливості мають закінчення -ю: бабусю, доню, матусю (хоча
слово «мати» належить до ІІІ відміни, але «матуся» — до І відміни), Олю,
Олюню, Настусю (але Насте).
II відміна
Іменники
другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у,
-ю, -е.
·
Тверда група має закінчення:
o -е для
більшості безсуфіксних іменників: друже, Петре, Максиме, Києве,
Львове, козаче, вовче (для цього типу відмінювання також характерне
чергування г, к, х//ж, ч, ш);
o -у:
(1) якщо іменник містить суфікс на -к-, зокрема -ик,
-ок,-ко: батьку, синку, критику, супутнику
(крім парубок - парубче), (2) якщо це власні імена
іноземного походження з основою на г, ґ, к, х: Людвіґу,
Фрідріху, Рюрику; а також іменники: ді́ду, та́ту, си́ну.
o іменник Олег має
дві форми: Олегу, Олеже. Перший варіант є пізнішим,
утвореним за аналогією до сину, батьку, діду, другий давнішого
походження і пов'язаний з чергуванням приголосних внаслідок першої
палаталізації.
·
М'яка група має закінчення:
o -ю для
більшості іменників:Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, розмаю,
ясеню, знавцю, царю, кобзарю;
o -е для деяких
іменників, що закінчуються на -ець (з характерним
чергуванням): женче (від жнець), кравче (від кравець),
шевче (від швець), хлопче, молодче (але бійцю,
борцю, знавцю, добровольцю, а також як прізвища — Жнецю,
Кравцю, Швецю). Ця особливість пов'язана з наслідками третьої
палаталізації, походженням цього м'якого суфікса від ранішого твердого;
o іменник Ігор,
хоч і належить до м'якої групи ІІ відміни, але нормативно за правилами
правопису має форму Ігоре, хоча в мовознавчій літературі
зустрічається також Ігорю.
o для
іменників середнього роду на -е кличний відмінок
тотожний називному.
·
Мішана група має закінчення:
o -е (для
власних назв з основою на шиплячий та загальних з основою на -ж, -р): пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше;
o -у (для
деяких іменників мішаної групи з основою на шиплячий, крім -ж, -р): слухачу,
керманичу, викладачу, читачу, товаришу.
III відміна
Іменники
цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення
·
-е: ві́сте,
любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте;
·
-и: мати.
IV відміна
Кличний
відмінок однини збігається
з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої
відміни мають закінчення
·
-я (після
шиплячого — -а): галчен́я, гус́я, дит́я,
ім'́я, козен́я, пл́ем'я; коліщ́а, курч́а, лош́а.
Звертання з двох слів
Якщо
звертання складається:
·
з імені та по батькові — обидва
слова вживаються у кличному відмінку: Олександре
Петровичу, Оксано Петрівно.
·
з іменника та імені — обидва слова
мають форму кличного відмінка: друже Іване.
·
з іменника та прізвища — прізвище
завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.
·
прикметники та займенники у складі
звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя
зіронько.
Домашнє завдання.
Законспектувати та опрацювати матеріал, виконати
вправу
Вправа з ключем.. Іменники ІІІ відміни поставте в О. в. однини і
запишіть у три колонки: 1) з подвоєнням букв (подвоюються м’які зубні й
пом’якшені шиплячі між голосними); 2) без подвоєння букв; 3) з апострофом.
Совість, важливість, кров, твань,
вісь, ожеледь, область, любов, єдність, роль, ціль, їдкість, емаль, мати,
добрість, освіченість, легкість, мазь, ідейність.
Ключ. З перших букв слів перших двох колонок складеться закінчення вислову Саллюстія: «Будь-яка людина є … творцем своєї долі».
10.11.2020 Урок 7-8
ТЕМА. Відмінювання іменників I відміни. Закінчення іменників I відміни в
орудному відмінку.
Завдання:
уміти узгоджувати іменники;
-
уміти правильно
вживати форми орудного відмінка в усному й писемному мовленні;
-
застосовувати
здобуті знання, набуті вміння й навички в позанавчальних комунікативних
ситуаціях.
ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК
Відмінювання іменників І відміни
|
Відмінок |
Тверда група |
М’яка група |
Мішана група |
|
Однина |
|||
|
Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл. |
лелека лелеки лелеці лелеку лелекою (на) лелеці Лелеко |
надія надії надії надію надією (при) надії надіє |
Душа душі душі душу душею (у) душі Душе |
|
Множина |
|||
|
Н. Р. Д. Зн. Ор. М. Кл. |
лелеки лелек□ лелекам лелеки лелеками (на) лелеках Лелеки |
надії надій□ надіям надії надіями (при) надіях надії |
Душі душ□ душам душі душами (у) душах Душі |
В орудному відмінку однини іменники
жіночого роду на -а (-я) мають закінчення -ою, -ею,
-єю. Закінчення -ою пишеться в іменниках з основою на
твердий приголосний, крім [ж], [ч], [ш]: партою, водою, рукою; -ею-
в іменниках з основою на м'який приголосний і [ж], [ч], [ш]: землею,
межею, кручею, ношею; -єю- в іменниках з основою на [й]: надією,
мрією.
ПРАКТИЧНИЙ БЛОК
1. Дослідження-редагування.
Випишіть речення з іменниками, у яких
допущено помилки в закінченнях орудного відмінка, виправте їх, користуючись
словником, довідковою літературою й електронними ресурсами тощо.
ЗАПРОШЕННЯ ДО МАНДРІВ
Біжать стежки
знайомі, що пахнуть споришом.
Вертаються
додому — у спеку чи з дощєм.
Вони біжать
до лісу, до повноводних рік.
А з ними ти —
це звісно! — невтомний мандрівник.
Є кожному
стежина — на втіху вибирай.
Одна лиш
Батьківщина,— один у тебе край.
І ти ще
змалку з нею зріднився назавжди.
Біжать стежки
земльою під рідною орною,
І ти по них
іди.
Микола Сингаївський
2.
Дослідження-пошук з усним обґрунтуванням.
Закінчити прислів’я, уставляючи
пропущене слово. Пояснити зміст кожного речення. Поміркувати, у якій ситуації
вони можуть бути використані?
1. Ми з тобою — як риба з ... . 2. Сказав «дякую» по
спині ... . 3. Куди кінь з копитом, туди жаба з ..., а рак з ... . 4. Хата
красна своєю ... . 5. Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає ... . 6.
Зимою бійся вовка, а літом — ... (Нар. творчість).
Довідка: водою, ломакою, лапою, клешнею, господинею, людину, мухи.
3.
Дослідження-конструювання.
З’ясуйте, які серед
поданих іменників можуть вживатися і в однині, і в множині. Поставте їх у форму
орудного відмінка.
Птаство, канікули, межа, депо, мрія, доля, молоко,
терези, груша, боротьба, вежа, задача.
1. Питання для самоконтролю.
-
Які іменники належать до
І відміни?
-
Як іменники І відміни
поділяються на групи?
-
У яких відмінкових
формах відбувається чергування голосних?
-
Які закінчення мають
іменники І відміни в орудному відмінку однини?
-
Коли вживаються паралельні
форми іменників І відміни?
Домашнє завдання: Виконайте
тестові завдання.
1. До першої відміни належать усі
іменники варіанта:
А ясла,
кума, площа, межа;
Б
староста, хлоп’я, вулиця, кузня;
В сестра,
воєвода, суддя, верба;
Г
кенгуреня, душа, дорога, ріка.
2. Помилку допущено в слові:
А кручою;
Б шахтарем;
В вишнею;
Г мрякою.
3. Закінчення -ою у
формі орудного відмінка однини мають усі іменники в рядку:
А ваза, речовина, кислота;
Б тиша, свобода, глибина;
В калина, малеча, посада;
Г мелодія, береза, справа.
4. Закінчення -ою у
формі орудного відмінка однини мають усі іменники в рядку:
А їдальня, повага, легенда;
Б Ольга, родина, волоцюга;
В геологія, дитина, дорога;
Г держава, груша, розлука.
5. Закінчення –ею у формі
орудного відмінка однини мають усі іменники в рядку:
А стаття, мама, земля;
Б круча, каша, площа;
В надія, воля, миля;
Г доня, дочка, доля.
6. Закінчення -єю у формі орудного відмінка однини мають усі
іменники в рядку:
А фантазія, місія, арія;
Б вежа, сторожа, артилерія;
В автономія, алегорія, бабуся;
Г анатомія, фізіологія, Маруся.
7. Позначте рядок, у якому всі
іменники належать до першої відміни.
А груша, сім’я , зілля,
міць ;
Б межа, мама, курча, ім’я ;
В лінія, круча, староста, Галя;
Г площа, лівша, тім’я, сіль.
8
Знайдіть іменник, який в орудному відмінку однини має закінчення -ою
А
делегація;
Б
сопілка;
В
хвиля;
Г
груша.
9. Знайдіть іменник, який в орудному
відмінку однини має закінчення -ею:
А комаха;
Б інфляція;
В пустеля;
Г дівчина.
10. Позначте рядок, у якому всі іменники в орудному відмінку однини мають
закінчення –ею.
А їжа, огорожа, миша, голова;
Б гуща, тисяча, яблуня, вежа;
В пісня, дорога, Ілля, ковбаса;
Г мережа, каша, стіна, суддя.
|
11. Укажіть відповідність. |
||
|
Відміна 1 перша |
Слова А батько, Тиміш, кінь, стіл |
|
|
12. Укажіть відповідність. |
||
|
Відміна 1 перша |
Слова А галченя, коліща, хлоп’я, дитя |
|
Немає коментарів:
Нові коментарі наразі не дозволено.